"Я можу згрішити. Я хочу згрішити. Але не волію згрішити. А як згрішу — то каратимусь, мучитимусь — і покаюсь. І прагнутиму більше не проступитись." Це стежка спасіння.
"Я можу грішити. Я хочу грішити. Й грішитиму, й не волію при тім ані каратись, ані мучитись, ані каятись. Хай карається й мучиться той, хто стане мені на заваді." Це путь у вулканову безодню, що вже дико гарчить мілійонами голосів, огню дожидаючи.
"Я можу грішити. Я хочу грішити. Й грішитиму, й не волію при тім ані каратись, ані мучитись, ані каятись. Хай карається й мучиться той, хто стане мені на заваді." Це путь у вулканову безодню, що вже дико гарчить мілійонами голосів, огню дожидаючи.
А ще є варіант "Волію жити _це_ життя так, як вважаю за потрібне (з якихось міркувань), вже не цікавлюся тим, гріх це чи не гріх, і, не заперечуючи існування вулканової безодні, спокійно ставлюся до того, що можу в ній опинитися".
ВідповістиВидалити