Гостиний дім

 Як-би я за прикладом деяких колеґ реєструвався в "Фейсбуці" скрізь, де мушу бувати, то міг-би з'явитися ось який запис: "Сергій Саржевський checked in to готель "Львів"". То була-б щира ганьба та ще й підозра в брехнях!
Знаю сам, що мені нічого робити в готелі "Львів", а надто, як-що я — у Львові. Напитую гасла вай-фаю, а мені:
— "Гасло" — це "пароль"?
І де тут Львів? Забули геть усе!
На чарівкій орударці — намисто. Намість звичних дукачів — блискотючі зірки. Кажу їй:
— Маєте на шиї стільки зірок, скільки бракує вашій вітальниці!

Соційологічне передбачення

 Молода людина, що береться до вивчення науки соційології, мусить здавати собі справу з того, що соційологія — це наука того, як стати й довіку лишатися претендентом на соціяльну допомогу, соціяльний захист, соціяльне житло й різні соціяльні різнощі.
Тоді як юриспруденція, приміром, — то наука того, як ніколи не бути бідним.

Мокра печатка

 Ми всі таки дописуємо свого романа. Коли нарешті скінчимо, Господь прикладе мокру печатку з нашим власним екслібрисом, пильно прочитає й видасть. Вийде в сьвіт, побачить сьвіт.
На врочистому обідові критики скажуть або добре, або нічого.
Ми всі таки дофільмовуєм свої фільми. Коли засьвітяться сьвітла, здіймуться вигуки:

— Браво! Ще! Це було геніяльно!
— Знаю, — скажу. — Спаси, Господи!

Ради вічности

 Коли хочете писати для найширшого загалу, це-б-то "заради вічности", пишіть по московській. Люде вас зрозуміють, як зрозуміли колись, скажімо, Гоголя.
Пишіть, хто може, бо я не хочу. Ані писати, ані розуміти, ані лишатися в тій вічності полудневого москвомовства.

Le faux ami

 Схожі слова різних мов із відмінним значінням звичайно називаємо "зрадливими друзяками перекладаревеми". Хоч вони й видимо зрадливі, перекладники їх, звичайно-ж, полюбляють — за схожість таки — наче своїх братів горілчаних; бо хибні друзі ті спричиняються до перекладницької интоксикації. Публіка-ж вітає споєних од "облудного товариства" перекладарів шаленими оплесками, й то стоячи й підстрибуючи.
Маємо й вирази зрадливі. Найнебезпешніший із них — Mania grandiōsa. Ця підступна хороба воліє забирати перекладачів іще молодими. Але через ненасит не погребає й старшими.

Ні рідного, ні вірного

 Київська церква. Гарний-прегарний сьвященик-українець. Чудове казання й тема віддячлива: причта за добрячого самаритянина. Казання широке, надзвичайно розлоге: хто ближній твій?
Усе добре, все на місці, ніщо не забуте.
Тільки двох речей нестає в казанні: вкраїнської мови й України самої...
Як піду я з Київа до Батурина й, крий Боже, ущкоджено мене, хто-ж мені, вкраїнцеві, позав'язує рани духовні? Хто духовною мастею вразки мої змастить? Агов, хто ближній мій?

Перша стать

 Довго пригадував, як то воно — "перший секс"?
Не знаю, я з ним народився — вперше і в-останнє. Ми два секси єсьмо, й кожний думає, що він перший.
Отак і змагаємось...