Поза течіями

 Бойчукізм мені геть непритаманний. Може тому, що так і не трапився мій Бойчук.

Корисна несмашність

 Таємний закон дієтології, як і аскези загалом: усе смашне — некорисне, а все корисне — несмашне єсть.

Гнат не винуват

 В етрусків (давніх українців) було їм'я Egnat. Імперія наробила з того якогось свого Іґнаціюша, чи що. А нові вкраїнці мали вже Гната. І справедливе відчуття того, що Гнат не винуват. То чого-ж ми вже не чуємо, щоб так кликали діти на вулиці? Хто винуват?

Бранці й вибранці

 Україна має бранців і вибранців: бранці беруться тут, щоб могли звідци вибратися вибранці.

Стрічі на Ельбі

 Міцніє наше Закерзоння! Красіє й пишається прибулими фахівцями. Наважуся сказати, що то справді сметана в сметані — crème de la crème по закерзонському. Парадоксальним чином, щоб тая сметанка гоже збивалася, треба тутейшим голим вареникам держатися сухої макітри. Бо вкраїнське Закерзоння ще поки потербує для живоття Прикерзоння вкраїнського.

Об'єкт

 Протокол вимагає власноруч написати: "Мною прочитано..." Та як-же можна таке писати? Що читало мною, коли я гадав, що то я читаю очима й розумом власним розумію? Бо тут виявляється, що мною щось рзбирало по складах і мною-ж потім і всьвідомлювало либонь. Неособове й несовісне таке. Несумлінне, бо особи нема, а тільки чинність у їм. А що-ж я? Об'єкт, додаток ув орудному?

А може й справді так: "Під горою жито, копитами збито..." Життя не жит-е, а жит-о. Столочено, просто кажучи, життя, нами, як копитами, а не від нас, як вершників. Що за коні, хто тими кіньми? Неясно, невідомо.

Сном і духом

 Читаю Дмитрову Бузькову "Голяндію": як легко й весело знали рідну мову новоспечені вкраїнські літератори далекого 1929 року. Й сотні років не минуло, а новопризначені клясики тяжко й сумно не відють мови. Сном і духом.

Завзята бестія

 Зьвір у людині — то теж людина. Просто ми йнакше не маєм як назвати бестіяку в собі. У скаженстві-навіженстві людина подібна не до тварини, що просто кориться питомим законам, — людина буває саме беззаконна, й у беззаконстві тому вона послідовна й суцільна. Це скажениця волі — не озьвіріння, а розсатаніння.

Шило-вило-мотовило

 Новітня звичка з'ясовувати найскладніші життьові події та явища матюкливою мішанкою-скороговіркою показує, як сьвідомість мстиво визначає буття. Це саме той самий випадок, коли не життя таке, а ми такі: "Шило-вило-мотовило по німецьку говорило, по-під небом летіло..."

Смуга псячого сюрка

 У всякому майстерстві-виконавстві є смуга псячого сюрка. Це коли за поплавищами чогось по собачому бурхається пес, а купильники не розуміють, пощо він туди заплив. А далі глибокодумно згадують, що поплавище инакше зветься "сучка" й мудро заспокоюються.

Доходячи верху

 Колись аристократія викохувала пиху поколіннями, століттями, аж поки вона не ставала величчю. Теперішню пиху, як і осьвіту з культурою, можна довести до зробу, а далі й допровадити до останньої межі "впродовж одного життя". Ще й поодинокого, выдособленого.

Цар із царями

 З якоїсь невідомої причини самовінчані "царі сьвіту сього", маламурячи зло, як сало, й пристаючи до "групи подовженого дня", наче діти в школі, забувають, що є Цар царів, Цар над царями. В луччому разі розважають, що то, мовляв, "з царями цар".

Настороживши списа

 Відомісінька банальність зла безпосередньо виявляється в його буденності: що воно легке, близьке, завжди на поготові. Одно слово, стоїть, як гайдамака, настороживши списа.

Interview

 Як-що не надто пильно стежити новин, то більша частина подавного там горя та лиха зостанеться й помре, де була й народилася: в новинах. Істотними речами навіть леґендарним мавпочкам із причти вибиватимуть очі, набиватимуть уха й роти.

А істотне власне одне: Москва століттями думала, що робити з своїм дорогоцінним історичним насильством, і надумала влаштувати лови на всеньку Европу, вполювати їден із найбільших (попри всі попередні московські зусилля й загальну европейську, притаманну навіть самій "матушці", нехіть до дітородіння) автохтонних народів нашого континенту. 

Оце буде вперше, оце історично! Оце забава, що її не знав ніхтогісінько з колишніх царів і князів! Оце цяцька дідиськам на старість! Бо одна річ вигубляти маленькі, "неісторичні" народи й племена, сказати-б, "на хутро й на кість" пускати. А зовсім иньша — вичистити отакенне поле посеред цілої Европи. То-то вже попопам'яають московський місяць!

А Европа тим часом зосереджено відбуває працедавчу розмову, оте своє interview з закомуристими питаннями, що йдуть од кадаровиків чи пак, по новому, HR'ів, що вони за чужою абревіятурою ховають своє людське, а саме ресурси: "Як запхати вкраїнську жирафу до стандартного холодника? Бо ніколи в нас ув Европі таких дивозьвірів не було, й раптом маєш! Поправна відповідь: "А шматинками!"

Безтілесно

 Найдурніший дум можна вбрати в розкіщні шати красномовства. Й ходитиме сьвітом прегарний, прехороший. А голим-нагим ніхто й не помітив-би. Бо тіла нема нічого, хоч і корону на голову насунь.

Не в-крайнє

 Мені все пропонують витончені чоловічі парфуми. Купити, а не за так. А я все силкуюся пригадати, хто й коли до мене в-станнє принюхувався? Тілька так в-останєє, а не в-крайнє по теперішньму.

За фаховість

 Професійональний письменник (не від професії, а від професійонала) не читає книжок, бо це було-б означало, що він любить читати, а любить любитель, се-б-то аматор (од amo). Полюбляєш? То й люби, а ми тобі писатимем любісінько, щоб мав що любити. Одно слово, якщо любиш, кохай, вже таким, як ти, зозуля закувала, а нам діло робити треба.

А й справді, що може бути нудніше за книжку про те, як ти прочитав багацько книжок, із довгими тих книжок описами й переписами, оглядами й переглядами? Й ото сидиш тепер, прієш і виписуєш, випускаєш писане, наче духовну пару. Ні, лучче вже tabula rasa, гладенька дошка (за Льокком). А на ній такого понаписано й понамальовувано!

Нова простота й стара виразність

 Ми знов живемо якоюсь поганого смаку революційною добою, коли культурна, добірна мова викликає в новому товаристві зневагу й глум. Це так якби кругом ходили самі франкенштайни, люто шкилюючи з випадкових людяних облич.

Всіма жанрами

 Перекладницька конкуренція, що її язик не повернеться назвати навзаводництвом, відмінно від змагання мистецького, гарна всіма своїми жанрами, навіть нудним. І найпаче саме нудним.

Сьвященні верховини

 Сьвященній корові, що намогливо йшла до найвиших осяйних верховин, ніхто не насьмів сказати, бо сьвященна, що там вона зразу наїсться полину. Що там не верх, а верховина. І дуже полин.