Мені завсіди мерзили оті бридкі почвари московського міщанського фольклору — "садистські віршики". Навіть і тоді, коли малятами були на гребені своєї слави, коли здавалося, що беспешна справжність обертає їх на сутий метамодерн, — гидко було й у рот покласти.
Аж тепер ми досьвідчили, що то не "мета" й навіть не "модернізм", а самоцінна мета й правдива морда цілого племени садистичних поетів. Ті поети не можуть не мучити й не мордувати, не вміють не нищити, ніби творячи. Гаразд напаскудивши вдома, вони тепер випхали свій чавунний садизм на наші терени й замазують брудно-кривавою мазкою власні пики й усе, до чого годні дотягнутися нечисті лапи.
Немає коментарів:
Дописати коментар