Це під Київом у нас. А хто не що давно перебрався, то вже й у Київі. Колись малим мене возили на Чоколівку до тітки на гостину. А назад таксівкою, бо ніяк більше було. Й ото стовбичимо на холоді, застоюючи чергу, а таксівкарі намісць Курінівки викликають: "Вітряні Гори!" Лишенько! Тут і так вітряно, а їм іще й на вітряні гори!
Як подумати фольклористично, та й поетично просто — яка поезія в народній назві. Але мені тоді не про те йшлося: згадував перебуту вітряну віспу. Холодні гори, де ще й на вітрянку слабувати випадає, — лиш подумати! Брр!
Отаке непоетичне склалося мені далеке вже совіцьке дитинство.
Немає коментарів:
Дописати коментар