Люде мислять образами. Инакше ніяк не виходить пояснити того, що прахтично безмовні индивіди таки думають, ба навіть і єднаються в гадці. Багато хто з таких недоріких ще й знає школярську мову як певне громадське правило. Але той реґлямент, та устава, та реґула аж ніяк не стосуються до живого переживання, до вражінь, до плинної сьвідомости. Школярської мови вживають, бажаючи завмерти, вклякнути по комашиному.
Бо мовою треба діяльно мислити. Колись до того змушував епістолярний чин: найзвичайніші, найприродніші події доводилося всьвідомлювати, щоб вони поставали на папері в зрозумілому кшталті. Тепер ми бачимо скільки пишеться безпорадного в посланих, але не відібраних листах до людства. Всякого кортить трохи повисочіти над тим морем безрадности, й отут уже кричить зухвала пересторога: "Багато букв!"
Це гасло виявляє наївну віру в те, що, згромадивши силу літер, можна зібрати думки в отару та й заходиться вже пасти. Але треба навчити свої образи мислити мовою, бо літерок, хоч-би скільки їх там було, образи й нюхати не схочуть. Слова й фрази доведеться позначати, означати, визначати. Щоб не сплоджувати мертвородного.
Немає коментарів:
Дописати коментар