Увага

Найбільша хиба, що я бачу в собі як у християнинові, то надзвичайна й таки справді неймовірна клопітність і метишливість. Воно теперки зручно ховається під машкарою заклопотаности й західливости, але й там таки муляє.
Ото й заходився я нищечком читати "Джвандзи": просто приємно по молодечому пірнути серед осени у води того сьвіту, де й так мало що діялося, а люде духовні ще й уміли від тої жменьки зайвих подій ухилитися, і сама духовність була таки універсальною практикою, а не принагідним тороченням.
Цікаво, що коли я надумав оце собі вдиктувати, виявилося, що як-раз минаю заклад із загадковою назвою "Институт Конхвуція КНУ". Щось таки дзеленькнуло срібноталанною римою!
Ми живемо в хащах і чагарниках якогось справді небувалого мотлоху. Медитативним лізуть ув очі, вуха й ріт колькі, безплідні гілки. А тут почитаєш: один сказав, а другий, як умів, пригадав та й записав тихцем. А що той перший мав на увазі? Увагу. Мав на увазі й просто мав.