Каламутні баньки

Зима вже пішла, а весна щось не надходить. Вчора зазирала, ніби сусідка-плетуха, набрехала-наобіцяла:
— Ви-ж заходьте! Бо в мене тих квітів — хоч серпом жни. То я вам дам, а ще й чарочку вип'ємо — от і не гріх, хоч і постом!
А в самої й город не копаний. Тільки тичини стоять, а на них — пляшки порожні. Дуже їх лизано, поки спорожніли.
Це так, як наша демократія. Народовладдя — народу вже нема давно, стирчить саме чорне владдя. А на йому — якісь баньки каламутні.