Кіссінджерова трибуна

Дуже повчальна історія. Кілька років тому приїздив до Київа Генрі Кіссінджер. У "Липському осбнякові", дорогій ресторації на Липках, перекладали ми його спершу вдвох рівнобіжно. Потім я сам виходив з ним до преси з послідовним перекладом, на те кожному виносилася окрема вузенька трибуна.
Убраний я був, відповідно до оказії, в найліпший свій костюм. За инженера тоді був Юрій Баленко, завсігди ошатний чоловік, а з такого приводу й поготів. Коли все скінчилося й майже всі швиденько розійшлися, до нас підійшов молодик років 25-27 і запитав, чи не знаємо ми, хто в ресторації забезпечує виніс трибун із приміщення.
- Вам допомогти винести?, - не до речи здогадався я. - То ми допоможем, правда, Юрку?
Коли ж узялися за трибуну, то відчули зразу, що, попри свою витонченість і елеґантність, вона таки важить. Мабуть, одностайний морений дуб. Одразу стало зрозуміло, що пізньому юнакові на таку трибуну треба трьох. Ми взялися за трибуну з двох кінців і сподівалися, що молодик підхопить середину. Але він обмежився скеруванням нас до розчахнутого ззаду мікроавтобуса.
Коло дверцят стояв водій, стало нас уже четверо добродіїв у костюмах. Я підказав йому:
- Заходьте в короб і підхопіть звідти!
- Я не можу, я водій!
- Юрку, став!
Поставили. І, не подякувавши молодим трибунарям за суспільну науку, пішли собі.