Перша сьвітова війна, що ніби зажевріла й розгорілася з приводу слов'янської одностайности, із слов'ян-галичан і слов'ян-русинів остаточно наробила українців. Бо щось не таланить нам, слов'янам, із тою нашою згідністю, особливо згідністю під орудою могутнього над-етносу, що чи то підставно, чи то безпідставно має себе за слов'янський і руський.
Підавстрійські й підугорські руські люде побачили, як "братерство" суне обійматися з наїжаченими баґнетами, як полум'я і вибухи братніх почуттів обертаються цілком військовим утіленням.
Величезний струс і скус. Високе заворушення, аж до вершечка Маківки-гори. Так у квітні 1915 року почалися Визвольні змагання, що не вщухли й досі - з тим самим струсом і скусом, з тим самим превеликим подивом і замішанням.
Озброєні руське люде назвалися не опришками, а "Січовими Стрільцями", визнаючи свій несплачений борг перед горбатим братом, що зруйнував Січ. І вже сто років ми дивуємося, впадаємо в відчай, не знаємо, кому служити, Україні чи Русі, - але якось боремося, борюкаємося, стоїмо на тій Маківці, на тому "горбочку".
Бо "...час од обнимань одхилятись..."
Підавстрійські й підугорські руські люде побачили, як "братерство" суне обійматися з наїжаченими баґнетами, як полум'я і вибухи братніх почуттів обертаються цілком військовим утіленням.
Величезний струс і скус. Високе заворушення, аж до вершечка Маківки-гори. Так у квітні 1915 року почалися Визвольні змагання, що не вщухли й досі - з тим самим струсом і скусом, з тим самим превеликим подивом і замішанням.
Озброєні руське люде назвалися не опришками, а "Січовими Стрільцями", визнаючи свій несплачений борг перед горбатим братом, що зруйнував Січ. І вже сто років ми дивуємося, впадаємо в відчай, не знаємо, кому служити, Україні чи Русі, - але якось боремося, борюкаємося, стоїмо на тій Маківці, на тому "горбочку".
Бо "...час од обнимань одхилятись..."
Немає коментарів:
Дописати коментар