Кинути як увагу

 Ну, нехай собі: може, й справді мову й язика маємо на те, щоб часом і приховати нашу гадку, але вже певно не на те, щоб вічно брехати. Всі шпиґуни, що ставили при вустах сторожа неправди, мусіли наливатися щирою, хоч і заказаною, правдою алькоголевою. Бо правда ходила в ту голову, але ніколи з неї не верталася.
Нещасний той, хто прийшов у цей сьвіт для облуди, огуди, образи, щоб перелаяти все село. Треба десь заховати хоч згорточок словесної правди чи хоч ненароком кинути дрібну її зернину —  як увагу кидають.