Треба та ще й геть

 Ми нахрапом цупимо за писок слова, не зважаючи на те, що їхній хвіст замотався десь у пітьмі безпросьвітніх віків. Чуже слово з невідомою історією й передісторією раптом стає нам нащось гостро потрібним. От і "секс". Чи треба нам його? А як-же, скажуть старші й молодші, треба та ще й геть!
На схилку свого віку СРСР роздумався: чи не продовжити ще рід? Американський журналіст, перший із допущених до простого люду, запитав у совіцького гурту: може, секс? Знайшлася одна пані, відказала по щирості: нема в нас того й тьху на його. З неї потім шкелювали довгими роками. Не подарували правди...
Пів тисячоліття слово "sex" в англійській мові означало тільки чоловіцтво чи жіноцтво, то-б-то стать, приналежність до однієї чи другої стати. Лиш у буремнім столітті ХХ-ім тим почали потроху прикривати всілякі соромоти. Це називається евфемізм: пристойним словом прикривається непристойність.
Однак та звичайність скоро призабулася, і тепер слову "sex" самому потрібні евфемізми, наприклад, "gender". І вже непристойним, слово те нахабно взаконилося в своїм новім негожім розумінні.  Нехай, кажуть, гірше, аби иньше. А нема иньшого. Й гіршого немає...