З хрестом у жмені

У тім раю і помолитись не дають... На це в Шевченка й терпцю нема.
А нам цілий вік у тім раю не давали-не давали, а ми терпіли-терпіли, — та й самі взяли. Заголосили собі молитовно. Але...нишком. Тихцем. Отак тепер і молимось. І коли дають, і коли віднімають.