"Напрацювання", тим паче у множині, цілком заперечують та ще й унеможливлюють будь-який доробок. Бо "доробок" — то не просто вроблене ("Рано вставши, багато вробиш"), а набуток і надбанок, утілений у майні..
вівторок, 14 травня 2013 р.
Українці як ветерани історії
У Пироговому бучно відпразникували День Великих Літер, ясуючи сьвітові: "Ми пам'ятаємо ціну нашої свободи!". А вже-ж пам'ятаємо, бо не сплатили тої ціни. Платили-платили, але так і не виплатили. А не виплатили, бо виявилася занадто дорога, виявилася незаплатна. Скільки ми втратили неоплатимої сили!
І де-ж та наша прерадісна Велика Перемога в Другій Сьвітовій? Чи хоч мала в Першій, "імперіялістичній"? Це та Перша, що сплюндрувала нашу Україну. А Вторая доконала вдову-сиротину. Бо, здається, саме та Превелика, ще й "Вітчизняна" чи не остаточно висотала з українства снагу, що так могла-б придатися для виплати невільницького кредиту свободи.
Наше заступництво в ООН уряджено було, щоб узвичаїти правдивий стан речей: Україна в тій війні — земля потерпіла, земля жертовна. Та війна — ще один розділовий знак між сьвідомим українством і щироким, як море, "народом України"; між тими, хто живе в Україні, її журбою журячись, і тими, хто сидить "на Україні", сподіваючись для неї якої принагідної "правильної ґльобалізації"...
Між звезених з усієї розореної Вкраїни хатів і вітряків, викорчуваних із тих глухих кутів, де більш нічого вартісного не було й уже не буде, сиротою стоїть польова кухня — не заціліли ті, кому треба було тієї пшонини, й не можуть їсти її ті, хто дивом зацілів. Ми забули, чиїх батьків, чиї ми діти, але ціна свободи — поле кріваве, й нагорода поконаним переможцям — польова кухня, вічно стоятимуть перед очима.
І де-ж та наша прерадісна Велика Перемога в Другій Сьвітовій? Чи хоч мала в Першій, "імперіялістичній"? Це та Перша, що сплюндрувала нашу Україну. А Вторая доконала вдову-сиротину. Бо, здається, саме та Превелика, ще й "Вітчизняна" чи не остаточно висотала з українства снагу, що так могла-б придатися для виплати невільницького кредиту свободи.
Наше заступництво в ООН уряджено було, щоб узвичаїти правдивий стан речей: Україна в тій війні — земля потерпіла, земля жертовна. Та війна — ще один розділовий знак між сьвідомим українством і щироким, як море, "народом України"; між тими, хто живе в Україні, її журбою журячись, і тими, хто сидить "на Україні", сподіваючись для неї якої принагідної "правильної ґльобалізації"...
Між звезених з усієї розореної Вкраїни хатів і вітряків, викорчуваних із тих глухих кутів, де більш нічого вартісного не було й уже не буде, сиротою стоїть польова кухня — не заціліли ті, кому треба було тієї пшонини, й не можуть їсти її ті, хто дивом зацілів. Ми забули, чиїх батьків, чиї ми діти, але ціна свободи — поле кріваве, й нагорода поконаним переможцям — польова кухня, вічно стоятимуть перед очима.
середа, 8 травня 2013 р.
На мізерних шпальтах
Нікчемні реклямні листки, вже назавтра — жмуток зів'ялого листя, безвладно викрикують імення "леґендарних" (чи леґендованих?) знахарок, "народніх медиків", ясновидиць з провидицями, "матінок" і навіть, прости Господи, "спасительок душ" в потрійних лапках через ліве плече. Пустився берега цілий байдак із тими неспасенними "спасительками" після якогось нищівного всесьвітнього кораблегину.
Зухвале крутійство з дулею в пазусі? Моторошне блюзнірство за мінус копійку? Спадковий дар данайський?
Терплячий наш Бог і терпеливців Він любить.
Зухвале крутійство з дулею в пазусі? Моторошне блюзнірство за мінус копійку? Спадковий дар данайський?
Терплячий наш Бог і терпеливців Він любить.
Наш клясичний патос
Перти плуга, лупати сю скалу й навіть у праці сконать — то наша звична й, по християнському беручи, не найгірша в Бога доля.
Дволиций Янус
Так виходить, що двоє з подружжя, як і всі ми, грішними людьми бувши, лицем чеснот звернені в один бік, а лицем вад — у другий. Отак щасливі чоловік і жінка добровдалістю звернені одне д'одного, а хибами — до сьвіту. А вже тії, що в незгоді жиють, на сьвіт добрим оком позирають, а на себе — лихим. У доланні цієї половинности — вся наша душевна борня.
А хто має слов'янську шахву на продаж?
Завтра охоче вип'ю за перемогу. Як Павло Кадочников у фільмі "Подвиг розвідника" — за нашу перемогу. На велику літеру ми не заміряємось, а подужати таки й нас кортить. Хоча ми добряче на своїй шкурі дізналися й на ній-же закарбували твердо: що одному подуга, то всім иньшим — побій.
130 літ посеред вічности Вшестя
Для мене Деміївська церква, — непоказна взором, нетривка будівля, наче-б то як небагата на мистецькі витвори "хата Божа", — становить, з усім тим, образ довершеної духовної краси, що відбиває вповні завершеність вічного кругозвороту й певність дороги християнської. Порукою тому — коловоріт мого земного життя, бо тут я понад чверть століття тому хрестився й досі перебуваю недостойним парахвіянином; пруг життя мого роду, бо тут гаптує стежку до Бога три покоління моєї родини: тут вінчалися мої батьки, тут хрещені й мої діти; нарешті, коло вкраїнського православного життя, бо тут таки ніколи церква (й Церква!) не зачиняла надвірних дверей перед вірними й не замикала золотих царських — перед сьвященством.
Може так статися, що храм будується коштом найманця для рабів, а оселяється в ньому дух синівства, дух всиновлення Богові, бо запановує Дух Сьвятий. Слава Богу, маємо ми всі знадоби для спасіння: надхненних і народолюбних пастирів, богобійну Христову отару й затишну Божу кошару, що хай нам простоїть многая й спасенная літа!
Може так статися, що храм будується коштом найманця для рабів, а оселяється в ньому дух синівства, дух всиновлення Богові, бо запановує Дух Сьвятий. Слава Богу, маємо ми всі знадоби для спасіння: надхненних і народолюбних пастирів, богобійну Христову отару й затишну Божу кошару, що хай нам простоїть многая й спасенная літа!
Підписатися на:
Дописи (Atom)