Для мене Деміївська церква, — непоказна взором, нетривка будівля, наче-б то як небагата на мистецькі витвори "хата Божа", — становить, з усім тим, образ довершеної духовної краси, що відбиває вповні завершеність вічного кругозвороту й певність дороги християнської. Порукою тому — коловоріт мого земного життя, бо тут я понад чверть століття тому хрестився й досі перебуваю недостойним парахвіянином; пруг життя мого роду, бо тут гаптує стежку до Бога три покоління моєї родини: тут вінчалися мої батьки, тут хрещені й мої діти; нарешті, коло вкраїнського православного життя, бо тут таки ніколи церква (й Церква!) не зачиняла надвірних дверей перед вірними й не замикала золотих царських — перед сьвященством.
Може так статися, що храм будується коштом найманця для рабів, а оселяється в ньому дух синівства, дух всиновлення Богові, бо запановує Дух Сьвятий. Слава Богу, маємо ми всі знадоби для спасіння: надхненних і народолюбних пастирів, богобійну Христову отару й затишну Божу кошару, що хай нам простоїть многая й спасенная літа!
Може так статися, що храм будується коштом найманця для рабів, а оселяється в ньому дух синівства, дух всиновлення Богові, бо запановує Дух Сьвятий. Слава Богу, маємо ми всі знадоби для спасіння: надхненних і народолюбних пастирів, богобійну Христову отару й затишну Божу кошару, що хай нам простоїть многая й спасенная літа!
Немає коментарів:
Дописати коментар