Чуття єдиної поваги

 Я був притомний як Петро Кононенко розповідав: "Український діяч кладе високого втомленого лоба до мармурової чаші шляхетних долонь:
— Чоло болить!"

Сила емпатії

Працюємо з Сергієм Сизенком, значним перекладачем нашого київського часу. Робота марудна, в перерві намагюся розважитися, дописую дурничку для свого бльоґа. Зазирає через плече, цікавий:
— Що це ти робиш?
— Бльоґа пишу!
— Кинь покликання! Вдома почитаю!
Кинув, минають дні, минають ночі, бачу — не ходив. І нагадало це мені бувальщину зо днів мого молодикування.
Здибуюються два київських українці-гуманітаріїї радянської доби:
— Ви читали останню монографію професора Білого?
— Ні. Знаю його особисто. 

З хрестом за Христом

Ідеш — очі в землю. Засліпленими потом і кров'ю очима споглядаєш неплідне каміння й перепрацьовані, з набряклими жиляками ступні. Ох, як хочеться кинуть оцю довбню! Озираєшся, розвертаєшся, як той панцерник, в порожнечу. Й пустка викрикує питання: а віриш Христові? а любиш Христа?

Прочуття якогось лиха

Не маємо ми чистилища. Ходіння по муках перед пеклом, а не перед раєм — як же це моторошно!

Кив-моргом

Якось трудилися ми рівнобіжним перекладом із леґендарною київською перекладницею Наталею Заєць. У перерві на тому заходові добродій із гурту учасників зауважив:
— Досі ще не чув жінок сурдоперекладачів!
Кажу:
— І не почуєте! Вони-ж бо на миґах розказують! 

Коли вже Галя нанесе води?

"Несе Галя воду" — одна з найзаяложеніших наших пісень. Але чи хто задумується, заради чого Йванко "як барвінок в'ється", чого він так прикро домагається, й — найголовніше! — чого він тої Галі одцурався?
ТИ НЕ ШАНУВАЛА!!!

Так казав Річард Бертон

Нема ні передмови, ні післямови. Є тільки мова.

Щире злото мудрощів

Мудрих людей тепер майже немає, бо справді мудрий лиш той, хто мудро одружився.
Наших одночасників мудрість із себе кидає.

Поет — женило в слові

Поет не терпить жевжиків, джиґунів, дженжиків, джеґерів. В альбомних віршах висьміює їх нещадно.
Це тілесні суперники поетової душі в баб'ячому дурисьвітстві. 

Галина шкільна наука

 Днями бачив на вулиці зорю-зоряницю, красну дівицю з нататуйованим аж під потилицю ангелянським велеслів'ям, — 'words, words, words' Шекспірові на незабудь. Слово 'totall' з двома "ель", так певніше. Помилка братиме око, поки живе тябло ноги носять.
Але коли-ж її, ту хибу, помітять?

Лист рейстрових козаків до султанства сьвітового

 Живемо на перелазі, день у нас — переплавна середа, гріємося й живимося — середовим салом, осолюємося домовими чварами. А ви з неділею будьте здорові!

Методичні настанови

Треба негайно й остаточно облишити всю ту рахубу з вивченням ніби рідної мови. Мова наша, проте вже не своя. За своє, за хатнє, за домове править тільки суржик.
Безпідставно вірячи в ту байку, що вкраїнська й далі — властива й питома, розклали складню, розшморгнули морфологію, вже й звуківню письменні люде стискують не в руці, а в "рукі", переможно вірячи, що й те розшматують.
Українська мова всім чужа на власній мапі. Правдивої її правдоньки ніхто не почує. Це зачароване царство з приспаною царівною. А коло брами тупцяють, гасла не сказавши, "брати оті німі". Вхід вільний.

За культуру

Вся Велика Культура осьпівувала Гріхопадіння, тепер уся величенька культурка висьпівує про мізерне статеве життя дальшої доби — гріхопад.

За Конан-Дойля

Якби Артур Конан-Дойль жив тепер, то сьвідомо й ненастанно, без жадних сумнівів і зайвих шукань писав-би лиш і тільки за Шерльока Голмза.

Християнин, розділ другий

Що-дня переживає перетворення, докладно занотоване в Кафки. Туди-сюди, сюди-туди.

Ой, їстоньки, ой, питоньки...

Нещасливий той народ, де голодні жиють як ситі, ситі — як голодні, п'яні — як тверезі, а тверезі — як п'яні.

За чужі слова

Коли перестаєш уживати чужих слів, то стає зрозуміло, чи можеш думати, бо думати можна лише по свойому.

Де заховується гадка

Бльоґи — цвинтарі думок, книжки — кладовища думок. Колись заради громадського очищення перші обернуть на парки, а другі — на спальні осади.

Заграва елітаризму

Тепера так склалося, що літературна мова вкраїнська очевидно виступає як мова вибраних, мова культурників. Оттим-то й немає иньшої ради: мова мусить бути добірна, витончена, виїмково шляхетна. Сьміховину й резервацію вже відтягнув на себе суржик. У суржикові-ж ізмішуються не так мови чи норми, як ненормальні мовці, що в спільному казані витоплюють різні ступені розпаду з різних відмін загниття.
Парадокс цієї околичности полягає в тому, що та мішанка вже давно не кумедна, бо трагічна. Борислав засьміявся на кутні! З резервації заражені розтікаються на всі боки, розібравши хитливу колгоспну обсаду на шкулкі кілки та дрючки.

Патрійотська варта

Копаний м'яч, засмачений пивцем, рівно-ж і пиво, затовчене копанкою — то афродизіяк нашого патріотизму.

За сноток

Втрата рідномовности, своємовности — то є втрата цілости, се-б-то неблазности, цноти. Це — вчинок, але тому гарячому вчинкові передує доволі холоднавий перебіг поступінної відмови від самородности. Розвивається вінець, загублюється вінок, страчується калина...
Неблазність духа й тіла — одно. Спокуса відкинути незайманість — та сама. Вінок набакир, вінок по косі й аж під спідницю.
На сьвіті вже чимало націй з розплетеною косою.
— Чи чесною взяв?
— Хлопці брали, казали, що чесна!
А на очах бренить сльоза!

Історичний розверт

Велика Росія що далі, то більше обертається на Велику Москву.

Вода й камінь

Вода наша словесна довбає, кажуть, камінь, але того занадто мало. Нам-бо треба те каміння гризти, оттоді воно заволає, аж здригнеться німопромовиста пустеля.

Як гартується сталь

Треба жити так, ніби довкола вирує вкраїнське життє, ніби щасливий щебіт нашої мови лине аж до небес, ніби кругом кублиться й купчиться православ'я, бо воскрес Христос і ходить нашими землями аж до Вшестя!

За млості

Не знаю, через що мене більші млості беруть: через булого вкраїнця чи через українця фахового, завідського.