За Шевченка

Шевченко — то наше все. То наше — над усе. Він зачарував нас ув історії, як Касандра Трою. Ми гуляєм, бенькетуєм в неділю і в будень (і в твердий піст); за край сьвіта заглядаєм, чи нема країни;  один у другого питаєм, на що нас мати привела; перекидаємось і ягнятком, і хижим вовчком-товчком, копирсаємо шкереберть...
І хоч-би як ми гопки скакали... карались, мучились і, звісно, не каялись — на все те знайдеться шевченків заповітний рядок, усе це вже закарбовано в його заклятті.
Невже цей укляклий метелик отак і промине нестямну вічність, ні разу крильчатами не стріпнувши? Невже — добра не жди, не жди сподіваної волі?!