Обліпиха

Замовляю чаю:

- Маєте плоховниковий?

- Плохо...

- Ага. З плоховника.

Кортить попити гарячого:

- Абліпіха...

- А-а-а, є.

Лустки вже не замовляю: не хочу пояснювати, що воно насправді "слойка". "Мафіни", "смузі" й иньші "снеки" знає кожен своємовний, але вони не пісні, а в Київі саме Пилипівка.

Уся наші мова в формі "рідної" обернулася на якусь цупку, дерку, невиводну "обліпиху": вона хоче жити скрізь і завсігди чи бодай десь і часом, а вже якою - байдуже, аби чай гарячий.

Иноді навіть позаздриш громадським культурникам, що грайливо намагаються запроторити за ґрати (#) "event" чи "асtivity", виводячи на люде "подію" з "заходами" і  викликаючи в народу бурю веселих учених заперечень.