Иноді мені ввижається, що я поет. Цур і пек! Не хочу. Але як-що я не поет, то я зовсім ніхто. І то добре - я красномовно відсутній. Нікому не застую, не перебиваю. Легенький, як пір'їнка, та ще й невидимий. Усі очі сьвітять крізь мене і навіть яскравіше, ніж звичайно. Тільки хтось десь щось таки відчуває. Але так, щоб не вадило.
Немає коментарів:
Дописати коментар