Змінивши календаря, а Церкви за собою не потягнувши, СРСР випередив на колі всі релігійні сьвята. Совіцький рік одкривався першим і єдиним не ідеологічним сьвятом. За те люде його полюбили. І стало воно "совіцьким великоднем". У тому, власне й полягав ідеологічний підклад "неідеологічного сьвята": воно мало зосередити в собі усі родинні (церковні) празники, від Миколая до Водохрещі. Це вдалося тільки частиною: зимового Миколая, що своїм днем передував чи то сніговобілому, чи то комуністично червоному "великодневі", таки заступив Дід Мороз, а надто в Московщині. Зате решта зимових церковних сьвят, ніде остаточно не подівшись, вервечкою потягнулася за Новим роком до совіцького вирію: така вже натура того головного народу, що його відтручували від церкви в СРСР.
Совіцький ирій був не просто календарною метафорою красного відзвільного літечка - він став осередком нового поганства. Совіцька родина (ланка суспільства) входила в новий рік, а на порозі її зустрічав хлопчик Новий Рік, дуже схожий на княжича, яким показує католицька народня традиція Христа на Різдво. Совіцьких дорогою на різдвяну зустріч перехоплював самозванець: до антихриста тому хлопчаті було ще рости й рости, але вкраїнські студенти-фольклористи ще в середині 80-х привчалися сьпівати новорічних колядок: "Ой, радуйся, земле, Новий Рік народився!" "Нова радість встала, яка не бувала" - чому, адже рік змінює рік, відколи сьвіт стоїть? А логіка міта!
На навий рік вірити в чудо було не можна, а треба. Закликали поганського Діда Мороза, його донечку чи внучку Снігуроньку - біла маґія всіляко заохочувалася. Людині пропонувалося не вірити в Бога, але вірити в те, що умовна календарна зміна - то привід до чарівного доленосного перетворення, бо "як зустрінеш, так і перебудеш" цілий рік, а, може, й усенький вік. Не так давно до "пантеону" ввели ще й барвистих істот азійського зьвірокругу, що визначають не лише "як зустрінеш", але й "як житимеш" із певним фаталізмом. Азійський Новий рік не збігається з европейським, та частина сьвіту живе під иншими зорями, але синкретизм - річ невблаганна.
Що вдалося? Повернутися до любого народові двоєвір'я чи, кажучи церковною мовою, обрядовір'я. Але навіть із обрядового народнього усьвідомлення вилучили постаті Христа, Богородиці, сьвятих, починаючи від Миколая.
Крім того, Новий рік вимагав бучної трапези з невідмінним споживанням м'ясива, уражуючи церковний піст на підставі культу, що робить людину людиною, культу спільної з'їжі. Народ століттями споживав м'ясиво на Різдво та Великдень, решту року живучи доволі пісно. Найновітніша "радість" крала в Різдва радість розговіння. Сьвяткування передбачало цілонічне неспання, перелицьовуючи різдвяну всюнішну. Загалом беручи, Новий рік зробився розпорядником усіх найдавніших містерій.
Ось таке ти шампанізоване сьвято, Новий року! То про що-б таке наперед задумати чарівливої новорічної ночи?
Совіцький ирій був не просто календарною метафорою красного відзвільного літечка - він став осередком нового поганства. Совіцька родина (ланка суспільства) входила в новий рік, а на порозі її зустрічав хлопчик Новий Рік, дуже схожий на княжича, яким показує католицька народня традиція Христа на Різдво. Совіцьких дорогою на різдвяну зустріч перехоплював самозванець: до антихриста тому хлопчаті було ще рости й рости, але вкраїнські студенти-фольклористи ще в середині 80-х привчалися сьпівати новорічних колядок: "Ой, радуйся, земле, Новий Рік народився!" "Нова радість встала, яка не бувала" - чому, адже рік змінює рік, відколи сьвіт стоїть? А логіка міта!
На навий рік вірити в чудо було не можна, а треба. Закликали поганського Діда Мороза, його донечку чи внучку Снігуроньку - біла маґія всіляко заохочувалася. Людині пропонувалося не вірити в Бога, але вірити в те, що умовна календарна зміна - то привід до чарівного доленосного перетворення, бо "як зустрінеш, так і перебудеш" цілий рік, а, може, й усенький вік. Не так давно до "пантеону" ввели ще й барвистих істот азійського зьвірокругу, що визначають не лише "як зустрінеш", але й "як житимеш" із певним фаталізмом. Азійський Новий рік не збігається з европейським, та частина сьвіту живе під иншими зорями, але синкретизм - річ невблаганна.
Що вдалося? Повернутися до любого народові двоєвір'я чи, кажучи церковною мовою, обрядовір'я. Але навіть із обрядового народнього усьвідомлення вилучили постаті Христа, Богородиці, сьвятих, починаючи від Миколая.
Крім того, Новий рік вимагав бучної трапези з невідмінним споживанням м'ясива, уражуючи церковний піст на підставі культу, що робить людину людиною, культу спільної з'їжі. Народ століттями споживав м'ясиво на Різдво та Великдень, решту року живучи доволі пісно. Найновітніша "радість" крала в Різдва радість розговіння. Сьвяткування передбачало цілонічне неспання, перелицьовуючи різдвяну всюнішну. Загалом беручи, Новий рік зробився розпорядником усіх найдавніших містерій.
Ось таке ти шампанізоване сьвято, Новий року! То про що-б таке наперед задумати чарівливої новорічної ночи?
Немає коментарів:
Дописати коментар