У Голій Пристані люде жили завсігди. От створено їх, покозачено — і гайда на Голу Пристань! Жили завсігди, але так потроху перевозилися, обачно. Людности тут не гурт, усі з давніх давен свої, зайвих немає.
Голу Пристань ніколи не можна взивати Гопрі, навіть на те, щоб вона стала схожа на Капрі — рішуче зась. Назва стара, запорозька, олешківська — то вже нема чого займать. Запорозька Січ перед самим загином благословила Голу Пристань своєю наступницею. Козацтво благословило — і не вмерло тут. Мало козаків, але козаків занадто й не буває.
Видатних і славетних тут, на щастя, ніколи не було, навіть на острові Білогрудові вони не селилися. Бо хто з добрих людей, скажіте, захоче жити коло видатного сусіди?
У водах при Голій Пристані як у краплі води... ні, стривайте, воно не годиться!.. як у глибоких очах озер (Соляного — сльози і Бобрового — радість) одбивається доля Вкраїни. Гола Пристань — могутній кандидат на нову столицю — козачу, кордонну, там, де Дніпро грізно роззявив гирло, щоб нарешті ковтнути своє Козаче море разом із зрадним Кримом ковтнути: "Ой, ізрада козацькою славоньку згубила..."
Але Гола Пристань — як велет межи малечею: не кандидує, не претендує. Вона ще від 1902 року встановила бездротовий зв'язок аж і самим Херсоном, то й годі вже. А після всяких Кримських воєн Пристань що-разу заходиться бурхливо (по своєму) розвиватися.
А таки віримо, що колись Гола Пристань схаменеться й пригорне нашу Вкраїну: дасть кавуна, заведе старожитню розмовоньку, скаже: "Приходь до мене, Київе, жити! Тільки не бери з собою дурнів і дурниць, то й змістимося!"
Голу Пристань ніколи не можна взивати Гопрі, навіть на те, щоб вона стала схожа на Капрі — рішуче зась. Назва стара, запорозька, олешківська — то вже нема чого займать. Запорозька Січ перед самим загином благословила Голу Пристань своєю наступницею. Козацтво благословило — і не вмерло тут. Мало козаків, але козаків занадто й не буває.
Видатних і славетних тут, на щастя, ніколи не було, навіть на острові Білогрудові вони не селилися. Бо хто з добрих людей, скажіте, захоче жити коло видатного сусіди?
У водах при Голій Пристані як у краплі води... ні, стривайте, воно не годиться!.. як у глибоких очах озер (Соляного — сльози і Бобрового — радість) одбивається доля Вкраїни. Гола Пристань — могутній кандидат на нову столицю — козачу, кордонну, там, де Дніпро грізно роззявив гирло, щоб нарешті ковтнути своє Козаче море разом із зрадним Кримом ковтнути: "Ой, ізрада козацькою славоньку згубила..."
Але Гола Пристань — як велет межи малечею: не кандидує, не претендує. Вона ще від 1902 року встановила бездротовий зв'язок аж і самим Херсоном, то й годі вже. А після всяких Кримських воєн Пристань що-разу заходиться бурхливо (по своєму) розвиватися.
А таки віримо, що колись Гола Пристань схаменеться й пригорне нашу Вкраїну: дасть кавуна, заведе старожитню розмовоньку, скаже: "Приходь до мене, Київе, жити! Тільки не бери з собою дурнів і дурниць, то й змістимося!"
Немає коментарів:
Дописати коментар