Леґенда про безвіз

 Безвіз — то віз без воза, віз-привиддя. Його ще ніхто не бачив, але всі знають, який він: без коней чи биків — він собі самохідний. Прилюдний, прозірний деревляний кістяк, що нічого не везе й ніде не має серця-двигуна.
Усім звісно, що безвіз уже рушив, десь уже виїхав із демаркованої Европи — незабаром буде, десь упевнено вже рипить. Може, кордонна сторожа його спинила? Чи митні дозорці перейняли? Чи йому затарасували дорогу прості мирні европейці, що саме, побравшись за руки, сьвяткують у танку та хорі свою европейську злуку?
Їде безвіз, будьте певні, вже надходить! Підвозять безвоза! Чуєм, безвозе, чуєм дьоготь твоїх коломази й каляниці! Тебе ще не видно, але мозолясті долоні так як мацають несквапливі твої колеса, порожній твій ящик і далекоглядну війю з ярмом.