У тісній кошарі

 Глупа ніч у темній, хоч око виткни, пустці. Навполапки кладу поклони. Нікого не бачу, не чую ні вухом, ані на дотик. Прийшов в ім'я Його. Дожидаю другого, щоб дожидати разом Його.

Надів кожуха навиворіт, — будеш битий

 Мультимедійний простір — півпрозора панчоха, що наттягається на руку аж до самого тулуба. А далі нараз вивертається виворотом — і ніби й не було нічого. От тільки немає руки, тому панчоха набивається информаційним піском і боляче б'ється.

Висадна команда

 Що таке русизм? Русизм — це руське слово, що заховується в нашій мові, — їх таких багацько. А от москалізм — то ворожий салдат: збогорадився постою в нашій господі, а тепер потай нівечить і нищить. Вже лучче по московській балакать, ніж із тим каліцтвом і торбою порожньою по-під тинню скрадатися.

Таємниці історії

 Совіцькому генералові, що від рівенської рани помер у Київі, поставили чесня просто в булому Царському саду й написа написали "Генералові — від українського народу". Не від "народу України", а таки від вкраїнського народу. Це важливо, бо тепер з'ясувалося, що генерал потрапив у засідку вояків УПА. Його туди навмисно завабили. То-б-то від українського народу генерал отримав кулю. Чи відомо про те було авторам радянського напису? Загадонька...

Як йому ймення?

 Ще не скінчено в нас із прізвищами, й не буде скінчено, навіть коли ми врешті навчимося відміняти чоловіків на -енко, а не лишати їх напризволяще в жіночій незмінливості, бо хто-ж не зна, що беззмінність — то невідклична сопутниця жіночности?
Ні, того ще замало: пригадаймо, що Кулішенко — то син Кулішів, Кулішева — його жінка, а Кулішівна — то донечка. Невже-ж це так важко? А то знов полізуть "енки" з обрубаною згадкою про діда-прадіда пірчити Вкраїну. А недобрії сусіде, вбачивши їхні невірні мислі, на нас мерщій покажуть — геноцид. Чи можливий геноцид популяції, що не має генів?
Та й сусідів треба засвоїти, в кого прізвища — присвійні прикметники: Ахроміїв, Ватутин, Конів. Так віддавали ті прізвища за Визвольних змагань, то за що-ж змагалися, від чого-ж визволялися? А то "Вкраїнський тиждень" та декотрі иньші наші джерела не знають, як тих москвачів і назвати. Навіть одтутешній Пархоменко в них мало не Пархомєнкай прозивається. Та ну-ж бо!

Антонієві печери

 З Антонія був анахорет, але саме тому він змушений був жити суспільним життям. Він збудував протилежне тому, що думав спорудити. Рив печери, а постали хороми. Лавру заступила кінобія, чернечий житлогурток. Бо тільки в тому гуртожиті можна здихати біду суспільного.
Історичного Антонія довелося вимазувати з літописання й побуту брацького манастиря. Але сьвятість лиш ясніє від непам'яти й стертя особистої горорізьби.
З Чернігова Антоній вже напевно не пішов. Під лихоліття Другої сьвітової, в поставлених в оздобному XVIII столітті попідземних церквах, на місці печерному, боговірні ховалися від бомбування. З погляду підкопника — то безглуздя. З погляду вірного — то віра.
І жадної церкви не зруйнували совіти в Чернігові. Тільки віру знищили. "Богородиця Іллінська", колишня осільниця Антонієвих печер, а теперішнього музею, скинула великоцінні срібні шати й подалася кудись у красу вірности. Не проглинув її вогонь, не приховав її музейний фонд — пішла собі, лишивши списки на споминок. Невіри пояснюють, що під склепіннями — информаційне очищення. Химерне, але обворожливе пояснення чи то находів Сьвятого Духу, чи то проміжної богооблишености.
Здається, нашим кінобіям треба трохи посунутись і попустити місця лаврі.

Довгий плав

 Неф, або-ж корабель — то образ Ноєвого ковчега. Тому й досі ми бачимо в нефі те, що бачив там сам Ной — зневіреність сім'ян і гармидер мандрованого лісу. Вівтар дивиться на те все недріманним, всевидючим оком.

Неправдонька ваша

 Неправда панує на землі. Історія — це дієпис неправди. Вивчення історії — то викриття неправди.

Про мене

 Полюбляю не поринати, а просто на одчай Божий пірнати в словники. Бо наше покоління не то що броду, але й стрижнів і порогів з клипнями й лавицями в тих водах не знає.
От і я так: хоч де пірну, то все знайду щось поправне, але потоплене, під чужою владою затонуле. "Під владою" ми знаємо, а "під урядом", "під проводом", "під орудою", "під зверхністю"? Знали? А от "за приводом", чи й "за головою"?
Звісно, не всім я так клопочуся. От питають мене, так чи йнак я волів-би? "Про мене", — кажу.
"Що про тебе?", — перепитують аж надто прахтичні лінґвісти. А от про мене.

Рибакова хата

 Перебуваю в Чернігові. Засідаю в готелі "Чернігів". Тпру, заклад із такою назвою не може бути просто собі готелем. А парк-отель як вам здасться? Ого-го, хіба ні? І згучиться прегарно.
А як кому забаглося простоти, то тут поруч "Хата рибака". Здогадались, що москалізм? А от і ні! "Рибак" тут "рибник", а не "риболовець". Бо воно шинок, чи пак корчма (так написано)! Єсть чим поживитись у тій хаті. А в рибальчиній хижі хіба зуби на полицю. Чи невода жвакувати, чи остеня гризти, чи волосінь смоктати?
От я десь вичитав по ахвішках, що пропонують "найкращу в світі рибалку" та відпочинок добренний. Чи ще вподобає мене ота красна риболовка чи, крий Боже, рибальчиха надземної краси? А як не вподобає, то який-же тоді спочинок? На що-ж так дурити людей? Не здалося воно ні на що. 

Сьпіви ледве чутні

 Вчора було сьвято европейських мов, а сьогодні я впервині почув мову збурених почуттів. Йшов провулком і за спиною пролунали дивні безслівні згуки. Згуки цілком очевидьки людські, але не було в них ніяких слів, ані вигуків наших звичайних. Два різні, але злиті й близкі голоси.

Озирнувся: молода мати з сином до школи простують, з прикрістю якоюсь ідуть, сперечаються на кивах гаряче. Глухонімі, не спроможні вони були вчути погуків своїх, а я підслухав німого сьвіту розмову.

Була та розмова зрозуміла напрочуд. Далеко до неї тим мовцям словесним, що себе не чують, бо нема чого там слухати й тямити. Потаємне промовляє, — заялозане рипить, але не говорить.

Своя губа ближче

 Своє чуже слово придумав для нашої мови: контрацептуальність. Про мене, багато ліпше за нікчемну контрпродуктивність, хоча там "тр-пр" ясно показує, що ні тпру, ні ну. "Контрацептуальність" — то конечно потрібне слово, щоб віддати певні явища теперішнього часу там, де маємо навальні заходи до забігу концептуальности. Покладім-же нове слово на свою губу й складімо пошанівок його немудрому творцеві.

Межинароднє єднання

 У нашій мовній хаті комашиться привиддя мови чужої — утерті до прозорости й невидимости москалізми.
За що караються сердеги?
За підле вбивство наших слів.

Народні ремества

 У нашій мові загострене й насталене протистоїть утертому й оклепаному.

За самохідність

 Зовсім нічого стало сказати в живому єднанні: скоро-но майне яка мало-на-мало годяща гадка, то вже й кваплюся списати, уґудзяти й одтиснути. Хапаюся, як попівна заміж. Гарно, нівроку!

Бритву направляють

 Можлива з нормою змажка й бійка. Найбільше, коли норма, замісць бути за ловця й лісничого наших вольностей козацьких, за старосту наших ґрунтів, ланів і лісів, обертається на доглядача тяжкого карцера. Така "норма", навіть коли порозбивано кайдани й попроломлювано мури, все одно вештатиметься по околицях компрадорською посіпакою, нещиро братаючись із п'яним сновиґою суржиком.

Не занедбати свого

 Чим завинила мова московська? Аж нічим! Жалуймо її, а жалувати — то вже й любити. Мови-ж не винні! Всі, крім української: та винна всім. А ми винні їй.

Безумства сліпого невиннії жертви

 Переконався навіч: немає поганих фільмів плохеньких. Надто історичних. Надто, як-що то фільми московські — хоч нездарне, а от не втримається й розіб'є цілий глек брехеньки.
Понад те Москва ще має за собою маняки перемог. Що-правда, переможені майже завсіди про те сном і духом не знають: або не були присутні, або не були притомні.

Важенна праця

 Моя працьовитість і працездатність вимірюються в дитинах: маю запрапцювати принайменше на четверо дробини.

Принаймні вкупі сумували

 Як хто не подужа лупати "сеї скали", то мусить прецінь колупати її.

По-за межами безпеки

 Убезпечники полишають "небесну писарню", бо нічого не можна забезпечити. Убезпечувачі не вбезпечуються й знов обертаються на звичайних смертних — зникомих, загрожених, знищенних...

У бобра добра багато

 Чернець не має біологічного тривання в прийдості, зате має за спиною історичну, навіть передлюдську вічність аскези. Духовну вічність перед собою мають справні ченці. Оскільки церквою здавна порядкують саме чорноризці, то вона виказує свою нетимчасовість і здається неворушкою й розгубленою в так званий критичний момент, коли, бачця, всім усе ясно проявилося. Там, де сьогочасний чоловік розвертається враз, церква, чоловік великий, громадський, ворочається два-три покоління. Церква вже була такою чи майже такою, як тепер, коли ще не було геть нічого з того, чим живе теперішня душа. Лишиться вона тою самою й тоді, коли нічого з чинної поживи вже не зостанеться, а люде ще будуть та й будуть. 

Як на очі зоглядаєм

 Люде вбираються в яскраві шати й ніби вбачають кольори. Але без невидимого в своїй речовині сьвітла усе безбарвне й неживе. Так і Дух Сьвятий невидимий для нас, але даний нам у відчуванні барви живоття.

Одним лицем огонь

 Суцільна вища осьвіта — як суцільне бомбардування: суспіль ізнищує всяку гадку навіть на підступах і відступах.

Супроть чорному

 Дуже вже мене кортить неньці-Вкраїні замісць щоденної дріб'язкової капости малу йменинну радість скепкувати. І щоб усіх поняла.

Така її правда

 Жорстока й підла істота видерлася на вершок підлости й жорстокости. Перед нею стрімкий відшибок пропасної, що пролягла між тим вершком і верховиною значности й доброти. Істота запекло підскакує на свойому вершкові, пильнуючи, отже-ж, того, щоб не дати сторчака в безодню. Істота називає це духовною вищістю й духовним злетом. Така її правда.  

Золото миєм, а голодні виєм

 Ангелянська мова така складна на свій склад, що обидві мої доні ніяк не розчовпнуть, а я не можу їх на розум навести. Ми — не винні. То все мова. Мільтонова, Дікенсова, Шекспірова, кінець-кінцем.

На що тонко

 Тяглість і жвавість городянського життя єдним своїм доказом має непорушну зичливість.

Невідворотний рух

 Ангелянська мова — то на 70% знехаяна французька. Знехаяна такою мірою, що ангелянці не здатні без науки розбирати поправної французької, а французи без принуки не можуть вирозуміти виведеного з їхньої мови невситимого покруча.

Несправджена провість

 "Не в силі Бог, а в правді.", — ніби-то сказав Олександер Невський, новгородський князь і зачинатель Московщині, такій, якою ми її знаємо.
Усе дальше творення московської історії, творення як вимислювання, покликане довести діяметрально супротилежне.

Війна вістей

 Промінювальний (радіоактивний) попіл позвідомлювальної (информаційної) війни накриває з головою геть усі події. В тому поросі ніщо не дихає й не горить, а тільки марудиться й куриться.

За бистроплинність

 Життя занадто коротке, щоб удруге відпочивати в Болгарії.

Постереження коло турецького чоловіцтва

 Куріння найбільше скорочує життя, просто забираючи час.