Усі ми юними читали й перечитували булгаківських "Майстра й Маргариту" — тішилися, дивом дивувалися. Де-які химерники навіть переписували твір — навчалися, бач, стилю. Ми, тодішні, дуже до серця брали явно несовіцький, як на час Московської Олімпіяди, хоча й надто совіцький для Москви 20-х рр., дух книжки.
Тепер читаю її по инакшому. Власне, читаю й жахаюся. Адже Булгаков — син київського протоєрея, відомого й працями богословськими. В романі автор і собі богословствує, але робить це як людина, що либонь іще виростком зневірилася, проте вважає, що мусить порозумітися з Христом як з майже просто людиною, поставити Його на суд Майстра, а тоді ще й владнати все з Майстровим судом.
Лячна безстрашність. Митець має право? І митець — чоловік: раз йому вмирати, раз на Суд уставати. Просто по митцеві лишається писане й читане, звабливе.
Кажуть, богословствувати — це як ув одежі плавати. Митець-же, богословствуючи, пливе в ясному, але важезному обладункові.
Тепер читаю її по инакшому. Власне, читаю й жахаюся. Адже Булгаков — син київського протоєрея, відомого й працями богословськими. В романі автор і собі богословствує, але робить це як людина, що либонь іще виростком зневірилася, проте вважає, що мусить порозумітися з Христом як з майже просто людиною, поставити Його на суд Майстра, а тоді ще й владнати все з Майстровим судом.
Лячна безстрашність. Митець має право? І митець — чоловік: раз йому вмирати, раз на Суд уставати. Просто по митцеві лишається писане й читане, звабливе.
Кажуть, богословствувати — це як ув одежі плавати. Митець-же, богословствуючи, пливе в ясному, але важезному обладункові.
Немає коментарів:
Дописати коментар