Я так собі міркую, що коли, відходячи, згасає тіло, разом пригасає й сьвідомість, вчеплена в свою тілесність, у свій із тілом "кревний" зв'язок. А душа тим часом оддаляється од потьмареного люстра сьвідомості, десь одходить до своїх покоїв. Научається окремішнього буття, призвичаюється до його. Бо йнакше годі, стоячи в вірі, пояснити ту прикінцеву глухість, що її ми майже завсіди бачимо в замкнених душах людей уже затоплених у безпросьвітню, нерозумну, давнюю дрімоту.
Немає коментарів:
Дописати коментар