Чую від дуже вкраїнських людей, що "явний прокол". Здається воно таке близьке, молоде, ніби щойно почуте від рідного піддівка чи випарубка. Т'але зарзу чогось насторочує сам "прокол": чи воно, бува, по нашому не прокіл? Ні, бо суто граматично йдеться тут за проколення, проткнення чи простромлення. А проколоте місце — то проколина чи протик буде. Та чи я не шиюся в дурні? Або, ще гірше, чи не придурююся? Усім-бо звісно, що то молодіж так балака. Перше московська, а за ними й наша. А за нашею — батьківство, материнство, тітківство й дядьківство тягне. Де дід із бабою ще не дуже старі — то й вони за громадою.
То хто-ж він такий, той "явный проколъ" буде? Чи не видима наша халепа? Та не сікаймося вже до тих мовців, "явно проколотыхъ". Словами Йвановими Франковими, "видно, що редактор "Діла" й серед халепи не тратить гумору." То й ми не тратьмо, а призбируймо. Й не забуваймо сказати до діла, де є "явный проколъ".
Немає коментарів:
Дописати коментар