Не без причини

 Серпень має тридцять один день. І то не без причини: 30 день дурувати, а один, 3-ий — сісти й зажуритися. Теж не без причини.

Без радости

 Яку радість можна мати, не відрізняючи втіхи від задоволення? Чи навіть і задоволу або задовілля, як хто зна такі слова? Всеньке життя йде на зодоволення. Й без ніякої втіхи.

Пішла голота на вигадки

 Болять зуби? Либонь пооскомило. Та от реклямодавці зразу кажуть: "ТОП, ТОП, ТОП". Це вони самі top чи нас кудись виряджають? Але вкраїнці ще поки тупають: тупу, тупу ніжками. А "потопати" ніяк не можуть, доведеться тоді "потопати". 

Ще  й упевнено хвалиться, що "№1 стоматологія". Їй-право, не брешу! Вважають, що багато є на сьвіті розділів медицини з однаковою назвою, аж треба нумерувати. Й нумер виставляти наперед: добрий рвач, нічого сказать — не зубний лікар №1, а №1 зубний лікар. А під ним уся стоматологія ходором ходить, хоча й окремо взята, одна з численних, зате ціла.

І знов таки прикро, зо хтось за ці вигадки гроші гребе. Хтось, а не ми, ну, то-б-то не я, такий розумний.

Енер... той

 Рекляма подвійного, активного серця: "Не стресуй. Енергуй. Дій". І так спокійно-спокійно, навіть без знаку оклику. І комусь-же неструсованому, енерґованому, дійовому за  такий вигад іще й купу грошей насипали в шапку. То вже дослухаймося до його, багатого: енер... той, поки не звик, пробачте.

Єдина отчина

 "Батьківщина" в нас одна, то вже не треба писати її з великої. Бо ще подумають, що це така, а там є ще якісь инакші суть. От СССР був "Батьківщина" з великої, бо на додачу до рідних малих поставили спільну батьківську халабуду. На кістках тих, хто любив свій рідний край відносно менший, невеличкий. А "любов" — з маленької, "віра" — з маленької й "надія" з маленької буде.

До слова "зовсім"

 Уже кілька років кажуть: "немає, від слова "зовсім". І дуже воно дотепно як здавалось, так і здається досі. Хоч од слова "зовсім" похідних геть немає. А саме воно походить од "зо всім", се-б-то "з усім". І на батьківщині дотепу, в московській мові, той самий родовід. Але-ж весело, зовсім весело. Зо всім сумом про теє сповіщаємо.

Видима халепа

 Чую від дуже вкраїнських людей, що "явний прокол". Здається воно таке близьке, молоде, ніби щойно почуте від рідного піддівка чи випарубка. Т'але зарзу чогось насторочує сам "прокол": чи воно, бува, по нашому не прокіл? Ні, бо суто граматично йдеться тут за проколення, проткнення чи простромлення. А проколоте місце — то проколина чи протик буде. Та чи я не шиюся в дурні? Або, ще гірше, чи не придурююся? Усім-бо звісно, що то молодіж так балака. Перше московська, а за ними й наша. А за нашею — батьківство, материнство, тітківство й дядьківство тягне. Де дід із бабою ще не дуже старі — то й вони за громадою.

То хто-ж він такий, той "явный проколъ" буде? Чи не видима наша халепа? Та не сікаймося вже до тих мовців, "явно проколотыхъ". Словами Йвановими Франковими, "видно, що редактор "Діла" й серед халепи не тратить гумору." То й ми не тратьмо, а призбируймо. Й не забуваймо сказати до діла, де є "явный проколъ".

Не дурно й не бездумно

 Мені дуже подобається ретельно писати дурниці, писати дурниці всякі, зирно добачати, що воно дурниця, й тою до дурниць дозірністю щиро тішися. Це глибочезне всьвідомлення разливо відрізняє мене від широкого, як чорноморські шаравари, загалу, що пише всякі дурниці просто, бездумно.

Повна скриня

 Ми вже живемо не просто як центральногеографічні европейці, а як европейці тубільні, закутні: господа — повна, лиш не чаша, а скриня, й повна вона плахіття, манаття, мантілля й хвантя. То що-ж, до жіноцтва воно якось і пасує. А ми, чоловіцтво, гадаю, радше глибоко потягнули-б із повної чаші.

Давняя дрімота

 Я так собі міркую, що коли, відходячи, згасає тіло, разом пригасає й сьвідомість, вчеплена в свою тілесність, у свій із тілом "кревний" зв'язок. А душа тим часом оддаляється од потьмареного люстра сьвідомості, десь одходить до своїх покоїв. Научається окремішнього буття, призвичаюється до його. Бо йнакше годі, стоячи в вірі, пояснити ту прикінцеву глухість, що її ми майже завсіди бачимо в замкнених душах людей уже затоплених у безпросьвітню, нерозумну, давнюю дрімоту.

Проти паскудства

 У житті геніяльних людей ми зчаста бачимо, що до надміру обдарована особа мститься небесній налозі й усе безхисто поривається паскудити, як усі. Зате вже звичайна, щабльова культура мала-б беспретенсійно борсатися, борюкатися, опинатися проти паскудства.

Лет, літ льот

 Чудовий приклад нашої мовної велемірности дають аж при слові, що а ні трохи не відрізняються значінням і дуже трохи — звучанням: "лет", "літ", "льот". Що вони означають? Ясно, що "полётъ". Стривайте, а де подівся звичний і зручний "політ"? А він нам треба? От "LOT", polskie linie lotnicze, це-ж літ. А читається "льот", стемнісінько як у нас — аж у третьому варіянті. Дак ото-ж кажу, що мову маємо велемірну. І тому павичеві на хвоста ліплять іще й хапаний "політ". А не летить і з "польотом", бо то вже через лад велемірність.

Та не журімся, панове: є простенький "приліт-прильоту", самотній переліт (з подвійним, що-правда, наголосом і двоїстим "переліту й перельоту" й близький до "переліту" (значінням) "заліт-залету". Втямили? Запам'ятали? Ну, тепер можна й розбалакатися.

Негоже

 Дуже ми прилюбилися до слова "хороший". Воно в нас скрізь поперед добрим ходить-виступає. Хоча означає "гарний на вроду". Т'але не те мовлянам думається, не туди вони дивляться, "бачимо бо тепер через дзеркало, в загадці". Тому переважає відміна "хАроший". Є й "хАрАшо". Спасибі, хоч "шо" лишили наше рідне.

"ХАроший" свею милозвучністю нагадує японське "karōshi" (過労死) — смерть од трудової виснаги, недобрий скін і, просто скажемо, геть "нихароши". Т'але наші мовці, виснажені річчю, на теє вже зважати вже не можуть.

Роби сьогодні

 "Що маєш робить, то зроби сьогодні, а що маєш ззісти, то ззіси взавтра." Овва! Оце так приказка! А нас іще й нині кортіло солодко ззісти, п'яно спити, хороше походити." Теж приказка! Й усе воно, хвалити Бога, якось урівноважується. А хороше походити — то, завважимо напровсяк, буде чепурно. Смашно поїси, було, солодко запиваючи, й ходиш ошатний. Без того не пилося й не їлося по святочному. А теперки самі хвутболки та кросівки, хвутболки та кросівки. Що маєш робить? Роби сьогодні.

Залицяються бити

 Нас залицяються бити. Цей старовинний сільський вислів дуже вже тепер буде до речи. Тільки не так бити, як колись на селі хлопці були "залицялися" — знічевля, від юнацтва дурного. А от на смерть і просто сп'яну, як по московських присілках одкатовують.

Холодник у холоднику

 Ну, чим я винен, що ваш дорогий "холодильникъ" — то по нашому холодник? Скажете, вигадав? Коли-ж ні. А "акрошка" люба, щоб у спеку хлебтать гарячим язиком? І воно-ж холодник! Як сказалп примирливо посполита подавальниця, "холодний суп" — і культурно, й обережно дуже. А той "суп" — що воно таке? Юха, юшка, сьорба, щерба, поливка, росіл, а далі горілка вівсяная, йде свашка не п'яная.

Спекуляції

 Дуже полюбили "спекуляції". Нічим, власне, не спекулюють, але чують, що десь щось єсть. Хтось розживається, наскарблюється, та не ми. Ми интегіґентнії люде — куди нам спекулювати?Виносити на базар чужу мислену долю, чуже мислене життя? Ні, не наше воно — не вкраїнської культурної кляси. Однак слово деренчить — спекуляції. 

Кримський Агатангел

 От чоловік чужих мов назнався й пише, аж оголошує, що зробив "український переклад смислів". Це-ж як воно буде? Вміли, кае, наварити, не вміли подати. Ну, по московськи ніби ясно: "украинский перевод смысловъ" — перевели вкраїнці ті "смисли" геть усі, всіма чотирма змислами попереводили. А от хоч по ангелянській? Ukrainian interprtation of notions? Ukrainian translation of meaning? Ukrainian treatment of sense? От нема на них, орієнталистих, Кримського Агатангела, грізного й у пестливій хвормі Хванька, хоч і доброго ніби, ага, янгола, прихильного вістівця.

Нетямаха

 Вже я бачу, що нетямахою не тіко народився, але й помру. Не по хазяйськи воно виходить, не по господарському.

Добрий заробок

 Добре нам і серік літувалося: все смашно прожили-проїли, ввесь добрий заробок.

І хвиґи, медом мов налиті, мигдаль, каштани смаковиті

 Кінець серпня — не знаю, Боже мій милий, з якого ще вогню понатягати каштанів. А ще-ж кортить і хвиґ, і мигдалю...

Останнє дурнівське повстання

 Ніколи не вірив я в колегіяльні сьвітові комплоти, змови розмних, щоб одурити й без того вже дурних. Але й мені теер прикрість, бо навіть не дурнівські змовини, а от змова бути всім дурнями й сьвітовий уряд найдурнішим мудрецям повіддавати.

З письменних

 З письменних все лихо встає. А далі вже темні по садочку ходять та й ходять і те повстале з письменних лихо водять та й водять.

Вишиванка

 У нас полюбляють найважливіші слова якось не так викручувати. От і "вишиванка" — наше, сказати-б, знамено. З якого дива вона "вишиванка", коли вишивана? Є й "вишиванка" в нашій мові, а як-же. Це — річ, що саме вишивається, простіше сказати — "вышиваемый предметъ". Ну, не з ним-же ме виходимо на ходи й марші!

Серце-кіно

 Учора  йшов Хрещатиком і звернулася якась уже не першої молодости пані зо жмутком барвистих метеликів у пучках, де пише: "Приходь дивитися надихаюче і торкаюче серце кіно". Он як — либонь сценаристі й писали. Я, звісно, радо присікався тут таки до активних дієприкметників. Зразу кинулася навперейми якась молодша менеджерка: "Це не до єї питання!" Тю, а до кого? Бо найбільше кортить мене дізнатися, кого чи що і за що торкає оте "торкаюче"? Болюче воно, летюче — ваше "серце-кіно"?

Попопам'ятаймо

 Днями почув у запізнілому автобусі, що волікся, як рак, насукір всяким розкладам, нарешті почув од стурбованого подорожнього суто словниковий, як почало здаватися, вираз "московський місяць". Тільки шкода, що в версії "місяць руський": "Так руський місяць будем їхати!". І ротаті, пащекуваті водії зрозуміли звкид — почали огризатися. Живе мова! Т'але чого-ж він руський? Руський — то насправді звичайний, се-б-то наш український місяць. Ніякий автобус не потрапить стільки їхати европейскими краями. Иньша річ — "Сибір необходима", словами Тарасовими Шевченковими.  І приказка наша попереджа: "Попопам'ятаєш московський місяць!" То чого-ж не попопам'ятати?

Контрпродуктивність де-якого слова

 Це саме слово "контрпродуктивний" має контрпродуктивність. "Нтрпр" — он як! Ніби заводиться-не заводиться перихверійна мотоциклетка. Два глухих поміщено між трьома сонорними, т'але й від того якось немає полегкости. Навіть порадники з культури анегелянської мови радять цуратися того слова, хоча воно в твм трохи багатше на голосні, а від того милозвучніше: "couterproductive". Питання просте до провокаційности: а чим контрпродуктивність різниться від звичайної хлопської непродуктивности чи й узагалі, шануючи слухи ваші, даремности, марности, неотрібности? Однак саме таке збіговисько немилосерднозвучних, рикучих звуків укупі з семантичним маревом ваблять нашого дрюкованого мовлянина, як туманні ріжки небезпешних, бо невидимих кораблів: от-би спіткатися! Хоча ця спотичка, наперед можна знати, буде болізно, нищівно... контрпродуктивна.

Сходини

 Пенсійний фонд (не вкраїнський, а Вкраїнин) і вкраїнські пенсійонери видимим чином навзаводи рухаються в діяметрально супротилежних напрямах: фонд чим-дуж молодшає й розумнішає, а пенсійонери — старішають і дурнішають. Обидві стороні тим ретельно додержують невблаганних, суворих законів життя, відповідно суспільного й натурального. Єдина надія на єднання двох різно напрямованих кораблів у спільному для них зубожінні.

У рідному лісі

 Ходжу вкраїнським лісом і на ціле горло гукаю "ге-ле-гев" — по своєму-ж ніби й гукається. Т'але рідний ліс не тямить, що то в мене таке "ау".

Просяність

 Щось не бачу того по словниках, а є такі в нас люде, що їх до всього просити треба, ще й припрошувати. В говірній мові їх зовуть (чи вже звали?) проханими, прошеними й навіть культурно — просяними. Хоч просо як культура потребує наголосу "просяний" чи "просяний". Але в нас багато люду (а не каші) саме просяного. Й до просяної каші просяного.

Кру та кру

 Українська мова дуже сьпіуча. Просто вкраїньцям не до сьпіву, бо доба така кракуча — все кру та кру.

Немає тих яток

 Мережу харчових крамничок про бідніший люд назвали "Лоток". І здалося дуже вдало: щось таке меньшеньке, невеличке, ну, що твій... Стривай, а ми-ж не маєм такого слова: рундучок — так, ношачок, тацька, ночовочки про дрібноношу чи крамоношу — теж маємо. Ще є ятка: "Тримається, як собака коло ятки", "Немає тих яток, де продають батьків і маток". Немає тих яток, а "лотків" зовсім ніяких нема. Велика оце нам шкода.

Що вдається

 Що йому вдається, в те воно й удається.

Нема дурних

 Моєї голови вхоплються й прості думки. Просто я не ділюся їми, а їм сам. Бо нема дурних.

Ледачий місяць

 Серпень, от хай він мені вже простить, якийсь місяць ледачий: неталановитий, непродуктивний. А як плідний, то на сяку-таку садовину, як обдарований — то хіба якою городиною. Та й то через плече вже вересень зазира: він і трудящий, і багатий, і навіть весільний. А наша праця тим часом яка? Сказав, а потім і зміркував, що треба записати. То вже не до серпня з тим, це вже запевно. Бо он учора в серпні-місяці молодий місяця виліз був із серпом — іще молодий, а вже ледачий такий: не жатиме, так і знай, хоч-би знічевля не врізався.

Мильна наша думка

 У нас можна наперід знати, що мильне-мийне буде мильне-омильне-помильне, бо помилиш, помиєш, а воно помилешне: мильне-сіре, намість чистого й білого. А все воно що наймильніше —то нам наймиліше.

Без узаємности

 Він, здається, добре знав мову. Однак вона до його не признавалася. Геть ні разу й у хату не плюнула.

Є в що взутися

 Тра вже переробити приказку, як із тою хатою, що ворога стрічає: "Кінець ділу капець". Сам капець, а не вінець, бо ніщо не вінчається, а просто якось кінчається. Ще хвалити Бога, що не народній "капець", а таки належно словниковий "капець": є в що взутися, є в чому капцюватися.

У серпневому Лійоні

 У серпневому Лійоні так гаряче, що люде перестають жити. Це гаряча анабійоза. А ми гадали що треба холоду, навіть морозу на цілковите й суцільне завмирання й заціпеніння. Як зрушити речі з того вклякання? Розтопилися, налипли, щоб потім покаменіти назавсіди.

Бліда копія

 Ти — бліда копія того, чим був у час задуму, в годину творива. Й копія все блідшає, бліднішає, полотніє — аж поки не зіллеться з тлом. А далі навіть не згорнеться сувій, а просто згасне екран.

Не відбере

 Майстерність терпить без боротьби — навіть і з самим собою. Бо мило доспівати, як тому вже гарбузові на баштані. А от уявіть собі, що гарбузи качаютья колесом й ударяються, як бубни, намісць того, щоб тихенько стигнути.

Боротьба в одного за те, що йому не належить, а в другого — за те, що в його віднімають. Майстерність належить тільки тобі й її, твоєї, ніхто не відбере.

Не доведеться

 Геніяльним бути й утішно, й солодко. Доведеться повірити, маючи надію на моїм слові. Бо собі спізнати не доведеться.