Тямити, що ти хіба не такий розмуний, як той Аристотель чи та вже Ліна Костенко — цілком вибачно й навіть статечно. Т'але почуватися дурнішим за своїх сучасників — аж геть нестерпно. Тому на шпалерах, поклеїних на стелю вкраїнської хати, зірчасто сяють над холодною піччю саме ті, а не якісь инакші ймення.
Дак а що-ж робити з чужими письменниками? Як дізнати, чи вони занадто розумні, чи такі як треба? Тут радимо всім удаватися до сьогочасних наших перекладів: там українська мова зрівняє всіх із рідною землею, то як-раз до масти будуть. І не треба думати, а думаючи журитися. Бо думка сушить мозок, а тоді голова торохтить, як ґаґариґа.
Немає коментарів:
Дописати коментар