Нарешті знайшлося виправдання моєму відчуттю часу, й назва пригадалася вчена — пасеїзм. Я так і знав, що минувшина згромаджується, напружується, напинається й робиться не теперішністю, а справжністю. Та й що такеє ота заразісінька теперішність — хто її бачить, хто її знає? Все, що ми тепер спостерігаємо, відгонить минулим аж тхне. Й нещадний ворог виліз із темрявих закамарків необачно забутого минулого, бо в йому, в колишньому, перестали жити, покинули споглядати його.
Немає коментарів:
Дописати коментар