На решеті

 Людина сидить на владі, як та квочка на решеті, сидить десятки років, тож не диво, що вона починає думати століттями, а не роками. Т'але не вперед, а назад століттями. Бо навіть квочка вперед думає, сподівається лічити курчата в-осени. А тут яйця всі камінні й давно вже муляють, кількадесят років.

Молодече

 Молодий жарґон, властиво, небезпешний тим, що дочасно хвистке слівце зразу, як зозуленя, виживає з пам'яти цілий вивід власних пташенят. Потім молоде вилюднює, забуває колишню дурницю, а того, що змалку заради неї занедбало, не пригадає. А дохожале, самі знаєте, вже й, що знало, забуде, й нового не вигадає. І тут до речи йде від нас питання: а звідки в нас усе те "молодіжне"? "Молодіж" у нас слово колись поширене, звичайне, а "молодіжне" намісць "молодого", здається, якось само з Московщини насіялося.

Тілесна поведінка

 А таки мода, поведінка, має бути лиш на одяг, не на тіло. Бо одежу тіло колись байдужо скине, навіть не здивувавшись, що стільки з неї тішилося. А що робити з обридним тілом? Бо навіть і сьвітові воно вже нелюбе, осоружне. А був задивлявся...

За перекладознавство

 Перекладознавці знають перекладознавство, а перекладознавство знає перекладознавців: так щиро кидається до них, до своїх. І навіть не скажеш напевно, що виникло перше: перекладознавство чи перекладознавці. Одно ясно: не переклад. А знати переклад — то знати мову. Говорити зразу двома, навіть рівнобіжно перекладаючи, іще ніхто не потрапив — отже, на почин хоч одну. 

Я от, приміром, пробую знати рідну мову. Можу влаштувати потішний аматорський сеанс перекладознавства: неси мені кожний якусь свіжу, аж думками пахущу, перекладену книжку, а я буду показувати, де не стало славному перекладареві  малого знання нашої мови. Марудитися не будемо: часом удається обмежитися й на назві чи не йти далі авторської присьвяти, чи першого пасажу. Мандрівочка — наша тіточка, та вона — родичка ласкава: трудити ніг аж так не доведеться.

Я українець?

 Ну, безперечно, ти маєш рацію, любий чительнику, закидаючи, що годилося-б написати: "чи я вкраїнець?". Але-ж так люде вже на собі, на одежі пишуть, що ось мовляв, "я українець". А ми й не здогадалися, хто він! А то вкраїнець гордовито так походжає — без сумнівів, без питань.

А що як притулити там чесний, допитливий знак питання? Шляхетне-ж вагання! А иноді й просто прахтичне. От питатиметься чоловік, а тіло під написом, а душа під тілом відповідатиме то так, то инак. І правдоньку скаже — всяку, різну.

Суцільне єгиптянство

 Нова поведінка намісць непотрібних волосяних смужок, що повсякчас міняють свій вираз, наколювати на голому лобі вічні чорні дуги повертає нас до незабутніх часів полону єгипетського. Цей спокій вічної краси в миґдалюватих начорнених очах, ця незворушність у правильних царських бровах! Здається, єгипетські муми переконливо доводять нашим тимчасовим сьогочасникам, що косметика може все, може навіть вічність утнути. А як і не зовсім, не достеменно так, то скажіть: хто коли зміг більше за ню — єгипську косметику?

Аж до вибуху

 Я ще від давна гадав і казав приватньо де-кому, що московщина має теперки що-сили надутися, наїжитися, нажабитися, напизитися, наприндитися, напужитися. Й от напизилася — аж до останнього вибуху.

Он що

 Такі в мене гадки глибокі покопані, що от сидів над однією, загадався й упустив грошину, що ніби безпешно сиділа вже в кулаці. Далі мацав, лапав до дна, та куди — глибочезна моя гадка: хоч і ввесь улізу, а втраченого не поверну. То тільки дурень думкою багатіє, а мудрий (я) — он що.

Як будується фраза

 Несподівано трапився мені вчора один цікавий розмовник:

— Я — каже — полюбляю Вас читати — цікаво...

— Дякую! А що саме цікаво?

— Як будується фраза...

От і мене саме це все життя цікавило: як будується фраза. Иноді здається, що нема ні тексту, ні контексту чи, як і є вони, то там царює хаос. А от у фразі — натяк на космос.

Загорюй снажно та й їж смашно

 Усне перекладництво близьке писаному письменству тим, що тут можна виявляти природній розум і мовну дотепність без зайвих интелектуальних чи корпоративних налог. Перекладництво однак виграє проти письменства, бо це останнє вимагає постати. А на постать, на поставу задивляються. А як задивляться, то вже й завидки беруть. А тоді вже нема як сісти хліба ззісти.

Якби з ким сісти хліба ззісти,

Промовить слово, то воно-б,

Хоч і як-небудь на сім сьвіті,

А все-б таки якось жилось.

От нам і живеться, перекладникам. А письмакам зась.

З усевідомого

 От сповіщають про щось усевідоме, ще й припитують: "Уявляєте?" Уявіть собі — в'являємо. А ви, даруйте, не могли в'явити, що ми в'являємо?

Аромат-кава

 Сухими запаленими очима проводжає вкраїнська мова в безвість не тільки свої присвійні прикметники, але й відмінкові закінчення. Славна хвірма "Aroma Kava" рятує безнадійну справу несподіваним гаслом "Робота бариста". Може ліпше "робота забариста"? Чи, щоб уже напевно, "робота забарна"? В кожному разі, аромат-каві треба дякувати: підтримала, як сама знала.

Як пишеться й не пишеться

 Я маю в себе дописи під назвами "Як пишеться" й "Як не пишеться". Це останній дивилося саме вдвічі більше людей ніж попередній. Приємно знати, що всіх цікавить, як воно не пишеться. Бо й досі не пишеться ще багато кому.

Короткі стрічі й довгі проводи

 У Кіри Муратової є таке кіно "Довгі проводи". Там головна героїня — провінційна перекладниця, що спеціялізується на рідкісній темі гідропонного живлення рослин. Але коли до науково-дослідчого институту нарешті приїздить живий гамерицький професор, усно перекладати гостеві кличуть чомусь університетську викладачку. Скривджена жінка біжить до керівника з суплікою, а він тільки повторює їй, як замовини: "Я знаю, що Ви — перекладачка досьвідчена, як чогось не знаєте чи забудете, всьміхнетеся, переведете на жарт..."

От і мій довголітній досьвід поповнив іще мою науку. Однаково инколи всьміхаюся й переводжу на жарт. І всім слід.

Своя скрипка

 Де-які люде так тонко наладновані — немов ота скрипка. Лиш нехай знають, що грати на тій скрипці будуть тільки вони самі.

Нема письменних

 Днями йшов через Майдан нашої незалежности й уздрів там плюшевого ведмедика, звісно, жовтосиньої масти. Ведмежатко саме скинуло голову й у ній виявилося не клочча, а голе людське лице: жовте дзеркало душі геть усе пописане синьою помадою. Що таке мудре хотів сказати автор, бризкаючи чорнилами під шкуру? Чи-ж хто знає? Нема в сьвіті таких письменних, а тільки писачі.

У минулому

 Як я лишаю в минулому живоття, то хай там лишиться й мій живіт.

Поки йшов

 Поки йшов, стільки всього було й дорогою, й при дорозі, а озирнувся — нема нікого, не було нічого.

Невпокій

 "А безбожним нема впокою, говорить Господь." (Іс.,48:22) І жене їх невпокій із уже привлащених земель на нашу землю. Й женуть вони в сьвіт власне каламуття, крім того розруху нема їм руху. Все в них заколотом позабивано, все їх колот колотить. Ворохобня їм мати й усім воно вороги. От і жене, бо не висидять, не витерплять — пече злоба до гроба.

Терпляче, дляво лізе спустошення. І нема ніде в сьвіті на теє людської ради. Хоч ти порадь Україну пророче! "Дїти твої повернуться до тебе, а ті, що тебе валили та пустошили, геть пійдуть од тебе." (Іс.,49:17)

Нездобихом вернуться

 Не повернули загарбники ні Ворошиловграда, ні Сталіна, ні Жданова, а таки сидять у наших Донецькому, Луганському й Маріюполі. Бо нічому нема вороття, крім того, що загарбали.

Голодній курці просо сниться

 Голодній курці просо на думці: от я сумую, що вславлені тепер на ввесь сьвіт "20 днів у Маріуполі" відсунуть від нас років на 20 питому вкраїнську назву "Маріюпіль". За відсунення навіки боюся й думати.

Задобіддя й сполуденок

 Перед обід я кавую, вживаючи до праці стимуляції. А по обідах мушу вдаватися до мотивації, бо кава вже не лізе — тільки совість і сьвідомість.

ШИ

 Заміни від штучного интелекту я а ні трохи не боюся. Бо з интелектом — то зовсім не до мене, зате-ж я й сам такий штучний, що ну.

Взагалі товариш ШИ перш од усього замінить найрозумніших, бо він од дурнів учиться, то щоб уже викрутились.

Орлячо-безкрилі

 Роздивляюся сьвітлини наших славетних українців: як добігло кінця ХІХ ст., аж занадто настало носів без усів. Де-які й обійдуться, кавелки, т'але чималенько й таких, що без козацької прикраси здаються гострі, гачкуваті, кігтисті-пазуристі, орлячо-безкрилі.

Ущипливе питання

 От нині на конхверенції почув ось яку тираду: "We read our statement again and again. It seemed very clear, with great language. Still the question remained: what does it actually mean?"

A very dangerous question indeed, even in English, especially American English. Дуже вже вщипливе й вчепливе питання.

Мовознавенство

 Мовознавенство — найкорисніша з усіх наук.. От якби не було мовознавенства, то як би ви назвали ґендерно жіночного мовознавця, га? А так окрім природніх, простих, як пух легкомовних мовознави, мовознавки й мовознайки звучать вибагливіші, кольористіші, глибші думкою мовознавчиня, мовознавчиця й мовознавчичиня. Те легко добачить навіть щабльовий, недотепний дядько-мовознавчич. Ото! А ви суржиком балакаєте...

Не родичаючись

 "Батько сьвятові є не час, а чисте серце." Ніякого роду саме, воно й за батька, й за матір буде. Тоді вже гуляй-бенькетуй, на час не зважаючи, з часом не родичаючись.

Просто й сердечно

 "Уникай тужливого, ревнивого й злого серця. Й уникнеш, коли не будеш заздрісний." Бо тільки в порівнянні з чужим твоє серце пізнається як тужливе, ревниве й зле. А не знаючи порівняння, нікого не міряючи, просто воно собі, сердечно живе.

Воріженьки

 "Твої вороги — твої власні думки." І хто ще так тяжко, як тії злі думи, на тебе враждає? Злий чоловік почне та й покине, злая доля тільки в твоїх думках зла. Цілі давні народи просили в Бога бездумности як безжурности й безсумности. Щоб мирно бути й тихо буть.

Аж до дна

 "Видно воду аж до дна." Вода — життю основа. Але хто, сьорбаючи-живучи, плаваючи, провидів воду аж до дна? Можна тільки знати, що аж до дна вона є.

Супроти нудьги

 "Коли ти озброїшся супроти нудьги, то стережися, щоб та тварюка не зіпхнула тебе не з мосту, як той мовляв, а з чесноти в моральне зло." Бо вже багато від нудьги нужденних валяється під життьовим мостом у моральнім багні. Й хто з мосту зійде, щоб поглянути, що там, у тому злі? Хоч і нудно кому з перехожих, але лазити під міст — не тая забава, що з мосту падати.

Не тільки взимку

 От знай: "Лавр і взимку зеленіє." Славу й на сніжку здобути можна. Тим паче, що крівця завсіди червоніє, а не тільки взимку.

Гаращо

 "Є два головних батьківських обов'язки: гаразд родити й гаразд навчити." Обидва обов'язки приємні й нетяжкі. Бо хто-ж не любить батькувати, а потім іще й повчати та напучувати? А синівський обов'язок дуже простий: добре народитися й добре від батька навчитися. І вже далі сини знайте: добре брацтво ліпше за багацтво. Вип'ємо за батька й хлібцем закусимо, гаращо чарку дано.

Хвиґурний ряд

 "Байка — найкращий потішний і хвиґурний ряд писань про стародавніх мудреців." Не все було, бач, і стародавнім мудрецям мудрувати: прикро кортіло баєчкою побавитися, час дорогоцінний на байку згайнувати, мудру голову об небилицю почухати. Й оце було найкраще, бо коло такої мудрої вигадки й дурень потішиться й на хвилинку дур свій забуде.

Щоб їсти

 "Один живе, щоб їсти, а другий — щоб жити." От я живу, щоб їсти. А ти — другий, инакший? То й живи — живучи, не ївши. А тоді вже, щоб попоїсти, доводиться тяженько попожити.

Кипуче

 "У що хто закохався, в те й обернувся. Кожне є тим, чим серце є в йому. Кожен є там, де серцем сам." Сам я не знаю, де серцем є. Треба хоч у люстро глянути, щоб побачити, в що то закохався. Насилу було пізнаєш себе всього, а серце таки одурить, ще й покпить, кипуче.

Зовні зелений

 "Що з того, що листок зовні зелений, та корінь позбавлений життьового соку." І багацько таки кругом зовні зеленого. А коренів уже не вільно мацати: життьові соки чи сухощі, то вже кожного приватня річ. Можна сказати ласкаво, що смага губи попалила. А загукувати правду в сухе дупло, що так гарно прикрилося зеленим листячком, — аж ніяк не годиться.

Вторинно промітні

 Ідійотизм, що нам міцно вкоренився, як єдиний штиб заціління ще від есесесерівської доби, теперки добре мається нам на збиток. Сподіваймося, що передається він не спадково. Але заповідається дуже вже надійно: в слові — воно там і спочатку, й у кінці. Одно пояснює ідійоцькими словами, а друге ідійоцькими словами тямить і далі переказує. Й отак ув ідійоцькому зачаруванні перебувають і первинно мудрі, й вторинно промітні. 

Нічий

 Київ, власне, нічий — то головна риса цього города. Він, безперечно, бував і чийсь, але давно перестав. Тому дуже дивно звучить, коли хтось каже, що має свій Київ, от покаже вам його. Київ ясно показує, що він уже нічий.

На 24-ох сторінках

 На 24-ох сторінках іспробував Михайло Возняк порівняти Грицька Сковороду з самим Сократом. Що-ж, сам Сократ і того не написав. Але чи вистарчить 24-ох сторінок? А таки Сковорода — славний наш український мудрець. От славний і все — навіть і 24-ох сторінок не треба.

З принадою на губі

 "Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади." Принада міцно, як пришита, лежить на губі, але щось воно не доїжно. В принаді, здається, була суть. Але де тепер вона? Принада тут, а сути нема. В упійманій рибі тепер суть — глибоко заковтнулася.

Ні там, ні тим

 "Не розум од книг, а книги від розуму створилися." От вони від розуму спорудилися, а чи розумно буде ходити в ті споруди по розум? Нехай собі так і стоять. Геть аж і схожі книжки на бібліотеку Вернадського: ясно, що жити ні там, ні тим не доведеться.

Не можна будувати

 "Не можна будувати словом, коли те саме руйнувати ділом." То що-ж, і зовсім не будувати? Бо ми тільки так і вміємо — словом. А ділом, ми, здається нічого не робимо. Руйнуємо, кажете? Дак а хто те бачив: усе нишком, поночі, сновидно.

Таки письменник

 Читаю Сковороди Шевчукові переклади й думаю: чи треба було так мучити себе й першотворця? Що спонукало? Либонь стосунок до вкраїнської мови: снуєш її, бачиш довкола себе, як бігає й верещить, мужичка, й шляхетно не зважаєш, бо з тебе таки письменник, а не що.

Таланистість ігри

 Сковорода, чемно відмовляючись од чернецтва й водночас не бажаючи впрягатися в ярмо родинного життя, арґументував, то сьвіт — то знов театр: щоб дістати оплески й не мучити публіки, беріть ролю до свого хисту, тоді таланистістю гри переважите й час на кону, й текст у п'єсі, й місце саме серед дійових людей при початку.

На дурниць пустомолот

 Сковорода й Мамардашвілі, яко хвилозопи, дуже-дуже поціновували життя. А життя — то що, дурненький? Життя — то час. І треба вже, наприндившись, продукувати мудрість яку, чи що. Що-правда, Мамардашвілі вимушено додавав, що не можна ввесь час і безперервно хвилозопствувати: иноді доводиться просто побазікати, випивши вина, легенько позалицятися-поженихатися, скільки вино дозволить. І де-хто тільки так і живе, геть не хвилозопствуючи. Й готовий, псяюха, жити так літ хоч вісімсот. Збуваючи все, звісно, на дурниць пустомолот. Велике діло опеньки, а ще більше —  дурниці.

Посудина на воду

 "Посудина на воду, а не вода на посудину. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі мого тіла." Однак без посудини й води не буде. Важко напитися з калюжі, хоч вона й природнє вмістище води. Води, важливішої за мене й за вас, що з неї складаємося. Ціле життя вимірюєш своїм кірчиком, иньшого й не знаєш. А поки п'єш, чого тільки та душа не недумає, не вигадає, чого тільки серце те не переколотить, поки хлебчеш?

Чесноти в повнім розумінні

 "Чесноти в повнім розумінні — це ті, чиїм господарем є сам Сущий або Бог, такі: ВІРА, НАДІЯ й найвеличніша з усіх і безконечна ЛЮБОВ." Ото й усе, чого треба нам до порядности. Так, до порядности віри треба. А без віри воно вдавання тільки. А вірити не можна безнадійно: віримо-ж бо в спасіння, що все порядно й усі порядні будуть, а не тільки ми й у нас, як тепер. Одна любов височить — непереборна, незбагненна, недосяжна.

Романтичний романс

 Романтика циганського романсу найглибше полягає в тім, що ми вкладаємо циганам свої романтичні слова й думки, а вони може трохи приєднуються до музики, бавлячи наш романтизм і тим самим розвіюючи його. "Очі чорнії..." — ах, здивували! А потім роззирнешся кругом — а які-ж вони ще бувають? Геть усі чорнії всюди.

Мати всіх чеснот

 "Мудрість — мати всіх чеснот, як і скромности, що міряючи себе, як то кажуть, на свою власну мірку, радше спускається до-долу, ніж підноситься до-гори." Як-що вивернутися до-гори черева на ліжку, то можна мудро побачити, високо — аж до стелі — скромну свою мірку. Побачити, та й удовольнитися, бо лежиш, і таки по своєму ліжку ніжку простягаєш, а що до-гори черева, то виходиш і хазяїн невеличкого становища.

Від непотрібного й зайвого

 "Від непотрібного й зайвого всяка труднота, всяка погибель." А що, скажіть мені ліпше, від непотрібного й зайвого помічне? Бо ми, бачте, нічого иньшого вже давно й не видали, й не заживали. То треба вже якось із того гоїтися. А лікарі хоч і не зцілять, то хоч поможуть лекше перебути недужний час. 

Груди не ниють мої

 Проблема перекладу — то проблема нерозв'язна. Вона полягає в проблемі витлумачення, а та, своєю чергою, — в проблемі вирозуміння. Хтось щось пише чи й просто каже, а чи зрозуміли його й зрозуміють коли? 

Незбагненна таки річ — як нам, одначе, вдається перекладати. І в тій незбагненності вже наперед виправдані всі партачі й брехуни. Ось, виявляється, чому невмілого руки болять.

Уплив

 Минулість — єдиний справді теперішній стан. Бо майбутнє так близько підступилося й таке воно високе, що не видно за ним дальшої прийдешности.

Не передбачили

 Вчора, сплючи на роботі, невбачай та й почув нове запозичення: "форсайт". Мало того, що нове, чуже-чужісіньке, дак іще й на "ф"! Звук цей мені в нашій мові геть-геть осоружний: що-разу, як мушу до його артикуляційно підступатися, роблю губами щось таке як "пхе".

А чи звісні мої мучителі, зачинателі отого в нашій мові "foresight'у", що вже було "передбачення"? Ні, не з приводу такої з'яви провидіння, а так собі слово, як і "прозирання"? Сумніваюся одначе — не передбачили.