Про життя вічне

 Хто вчить про вічне життя, той уже не вчитель і не буде йому заплати, навіть окрайця ззісти не буде. Бо вічне життя — то страшна наука. Тому з напучливих пророків так легко роблять мучеників, що вони просто голі й босі, голодні й холодні, почуваються щасливі й пробують їсти хліба з якоїсь нешкільної праці.

Сонце в голову

 "І як-що темінь нам голову сьвітлу затьмарить, не досить, щоб посилало що-дня сонце проміння своє." Темну голову тільки напече — от що буде, а в порожню зазирне, осяє пустку, а люде судитимуть: "дурний — аж сьвітиться!"

Гострий розум і міркування

 "Гострий розум у багатьох, та не навчилися міркувати." Не тешеться бритвою, не геблюється. Гострий розум мало не силоміць упихається в голову від науки, наче голчана подушечка намісць справжніх мізків. І велика мережа желіпає: "Впіймаяся, тут маю все, а тенетів не бійся, бо тим гострим розумом усе поміркуєш собі, все покраєш."

Істинні в брехні

 "Мудрі й у забавках розумні, й у брехні істинні. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як простацький розум, а ясно, мов у сьвічаді, виставлялася, й вони, забачивши відразу живу її подобу, вподобили її в різноманітні тлінні хвиґури." Ну хіба-ж не гарно сказано? І простацький розум побачить, що гарно! Й чималенько ми бачимо тепер таких, що "й у брехні істинні" виходять. У забавках вони розумні, не перебирають міри, щоб не схибити потім ув "істинній" своїй брехні, що виставля від себе хоч тлінні, але імпонентні хвиґури.

От, що спадає на думку, хоча Сковорода, найпевніше, мав тут на увазі мистців і їхні тлінні, бо знищенні й зникомі, твори. Хоч мистецтво й штука, хоч воно й штучне, але тільки випавши з його, гострозорий мистець може стати низькоокий і втратити істинність посеред брехні, й зробитися істинно брехливий. А починається все від того, що він умачає свій хліб у неосолену сіль сьвіту сього й запиває його сьвітовим п'янким вином.

Видкі молодощі й хистощі

 Йому не тра барвисто вдягатися, як та весняна клюмба, бо він іще безмежно молодий і безмежно обдарований. А я оце полапав по червоножовтих кешенях і намацав там усьому межу — навіть без дірок. Та й безодні життя й хисту стали такі крізькі, а тому далекі й порожнюваті. То я вже яскраво вберуся й гарно себе поводжу.

Озирнутися й обізватися

 Оце як-раз перед Першою сьвітовою — моя найулюблена доба. Коли сьвітова почалася, а надто коли вже нарешті втихомирилася, людство почало думати про сьвіт зовсім по йнакшому. Т'але мені більше до мислі гадки, що передували цьому трагічному втямленню: скільки там було людського піднесення! Живий жаль бере, як подумаєш, що то була передсмертна жвавість, а рацію мали ті, хто плекав занепадницьке emotio.

Чи-ж то боягузство — повсякчас утікати від свого часу? Та ні, бо живеш, мусиш, терпиш, не втечеш. Але яка чарівна змога трохи помандрувати від долі, й з невеликого даля вже озирнутися й обізватися!

Тривожні місця

 "Знай, що всякі місця мають свої тривоги.", — завідомляє Сковорода. Знаю, знаємо. Вже другий рік пробуємо посунутися з тривожного місця на своїй, такій різній, землі й по чужих землях — невпокійно всюди. Ми тепер народ розкиданий, людність розвіяна. Але зібрані всі в часі, місці й тямі тривожних.

Сім'я й джерело

 "Серце є безодня думок, а думки — сім'я й джерело діянь." Отак треба ходити з повним серцем, де, як пуголовки, лізуть і сновиґають разумна вчинки.

Як та грубка

 "Хто думає за науку, той любить її, а хто любить її, той ніколи не припиняє вчитися, хоча-б зовні він і здавався бездіяльний!" Оце-ж і я саме так нишком полюбив науку: цілий вік здаюся околові бездіяльний. А сам потроху палаю любов'ю, як грубка,  — й уже там грію, грію.

Із сокирищем

 Перш ніж "заходиться вже будить", треба "обух сталить і добре вигострить сокиру." У нас про це майже завсіди забувають, тому орудують просто сокирнею.

З дурного розуму

  У своєму есеєві "Політика й ангелянська мова" (Politics and the English Language) Юрій Орвел (George Orwell) пише:"[Our language] becomes ugly and inaccurate because our thoughts are foolish, but the slovenliness of our language makes it easier for us to have foolish thoughts. The point is that the process is reversible." ("Наша мова робиться огидна й непевна, бо ми снуємо дурні думки, тоді як сама мовна нечупарність улекшує нам снування дурних думок. Однак суть у тім, що цей чин може бути зворотний.") То-б-то випадає спробувати вигадати щось мудре, тоді й спаплюженій, одороблуватій мові доведеться братися на способи висловити розумні речі. Тоді буде вже важче такою мовою наплести дурниць.

Pregnant pauser and abortive pusher

 Гамериканці мають такий вислів — pregnant pauser. І хто дослуховувався до гамерицької гутірки, охоче посьвідчить: витренуваний у них оратор — таки pregnant pauser. Як той мовляв, що більший артист, то тяжча павза. Наші промовці не такі. Як-же їх назвать? I would go for abortive pusher. If you know what I mean.

Окремі уваги до особливостей наголошування де-яких прізвищ українського походження

 Ходить Гарбуз по городу, стидається свого роду...

Si jeunesse savait, si vieillesse pouvait

 "Час уловім, бо старіється все дуже швидко: літо одне з козеняти робить кошлатого цапа." Козенята дізнються про цапівство через літо, а цапи воліють не згадувати за своє козенятство, бо важко рівночасно й знати, й змогти. Мудра природа розлучила знаття й змогу на одне літо. А коли вони стрінуться, то не признаються одне до одного.

Вічноплинне дежерело

 "Хто діжде побачити кінця в вічноплинному джерелі?" Є тільки час задивитися на себе в воду, а потім, як Бог дасть, приглянутися ще трохи глибше.

Божий тигель

 "Коли хочеш чимось уславитися, будь за сутністю тим." Розчиняючись у тому, від чого сподіваєшся слави. Бо йнакше ніяк не можна. А далі маленьку свою славцю поклади до Божого тигля: хай розтопиться, не обпікши тебе.

Спокій у печерах мого серця

 Утікав я міського поголосу, біг у широкі ліси, т'але й там панувало більше за моє, несамітне життя. Тільки в печерах свого серця заховаюся. Кожне слово поставлю перед себе й мовчки споглядатиму його.

"Так, про місяць знать дарма: є там люде чи нема.

Кинь Коперникові сфери,

В серця свого глянь печери!

Глагол у нутрі твоїм — то веселий будеш з ним."

Щоб десь поквоктати

 "Курка квокче на одному місці, а яйця кладе на другому.", словами Григорієвими Сковородиними. Мало хто квокче там, де має яйця. А квоктати десь треба. 

Самий сир

 Ще одна "доволі дивна" Сковородина приказка: "Чорт не має кози, одначе він продає сир". Хто не ходив до дідька по сир, дивом дивується. Або ходив, а нечистого не бачив — самий сир. А за козою й не шукав.

Забава з собакою

 Один дослідник іше при початкові ХІХ ст. запримітив у Сковороди "де-які доволі дивні вислови" на кшталт приказок. Ось один такий: "Старайся манити собаку, та дрючка з рук не пускай." Нам і справді доводиться, навіть де-коли й з обов'язку, принаджувати до себе щось таке, про що вже власне народнє прислів'я каже: "Не вір, бо то зьвір: як не вкусить, то злякає." Але й з переляку люде бувають, не тільки з посьміху. Та й собака може ще й прилащитися до сьміливого. А дрючок — то підпора й осторога.

Головна людина

 "Не зовнішня наша плоть, а наша думка — то наша головна людина. У ній ми й перебуваємо. А вона є ми.", — гадає Сковорода. Його добою так воно й було, коли поперек не болів. Дак коли-ж ми тепера зовнішнім тілом улізли в усі думки. Кругом, по всій головній людині напхом напхано зовнішнього тіла! Й стільки його, що гадка не осягне, гадка не проскочить.

Далебі

 "Придивись в нутро собі — друга знайдеш далебі." Придивись, присьвіти, як треба, а як там нема, то можна вже до людей не ходити.

Чистий звук

 "Законне життя, твердий розум, великодушне й милосердне серце — це все чистий звук поважної особи.", — проповідує Сковорода. Треба хоч комусь тим чистим згуком гучати, але не досить того: ще треба, що було кому слухати. Й чути, й утішатися, й прощати трохи принагідного хвальшу.

Шукання й збереження

 "Боже, яка в нас байдужість до шукання й збереження ціннішого від небес і землі серцевого миру!", — бідкається Сковорода. А нам не треба миру серцевого, бо не хочемо ні небес, ні землі, а тільки забавлятися десь поміж ними.

Хай-би собі було

 "А що таке серце, як не душа? Що таке душа, як не бездонна думок безодня?", — це в Сковороди. А далі знов: "О коли-б змога писати так само багато, як і мислити!" От що такеє затріпотіти серцем, розгорнути душу! Писати всі думки, списати геть усе — хай-би собі було. Й повна думок безодня заноситиметься над сьвітовою безоднявою й прикликатиме її до себе.

Романс

 Що думаєте ви? Ах, байдуже мені!

Не хочу своїх днів губить на вашім дні!

Дожидання чуда-дива

 Віри не боронять по гучних диспутах — віру плекають у душевній тиші. Атеїзм не розв'язує жадних питаннів, але, слава Богу, й не з'ясовує ніяких, бо не знімає: живи собі, поки не вмерш — от і вся наука. Бо як зачнеш думати про де-які речі, зразу тобі розбожіється.

Віра, хоч яка тверда, то повсякчасна мінлива хмарність, вічна зміна, й, отже, вічне життя. Атеїзм — то пекуча зірка, що її досить побачити раз і можна згоряти. Атеїзм — чуже вчене слово, що криє безбожжя, безвірря — то-б-то спустошує сьвяте місце, вимітає, стирилізує. Й далі вже пустка дожидає чуда.

Синопсис

 Усі завсіди нарікають на синоптиків — так було навіть і з синоптичними євангеліями. Синоптики тільки поблажливо всьміхаються: люде самі нічого не тямлять, тому не можуть обійтися без нас, синоптиків. Таке ставлення годиться прикладати в усякому ділі.

Посталі виклики

 Виклики не можуть поставати перед нами й ми не можемо поставати перед викликами. Виклики кидають, а потім підбирають із землі.

Не до смаку

 "Хто не має в собі смаку, не знайде його й у харчі.", — повчає Сковорода. Правда тому! Скільки кругом людей і несмашних, і без смаку! Й усі вони в один голос волають "Гірко!" 

Усе чисто

 Геть усе на цім сьвіті можна було й іще не пізно зробити гірше й дешевше.

Психологія

Ми знаємо той логос: ψυχή — то душа, що ψυχήhein — дише, дихає, вдихаючи славу й видихаючи прошення.

Яковове неспання

 Нам однаково дорогі й сон Яковів, і його безсоння.

Безсоння розуму

 Як-що сон розуму породжує почвари, то безсоння розуму має покласти сходи янголам.

Невидимий день

 Як повиганяти всі думки геть із голови, то туди зайде сонце й настане глупа ніч, тяжка сліпучим, а тому невидимим і невідомим днем.

Молодий медіюм

 От пишуть: "молоде медіа". Воно таке молоде, що навіть не "медія", як годилося-б у поправній рідній вимові. Але як почати натуралізувати слово, то нишком учепиться жіночий рід. А media — то-ж множина (ще-б можна сказати "всяке там меддя чи вже міддя"), а однина — medium. Так-так, давно відомий нам медіюм, такий жаданий і люблений по сеансах добою Fin de siècle. Чого-ж тепер зробився нелюбий? Через немодній чоловічий рід чи відразу до психотроніки?

Нищівне

 Щира правда тому, що поетовою кописткою, щитом із лопуцька й луком, "сплетеним із гілля й зілля", багато не навоюєш. Але правдиве, щире слово буває нищівне.

Вивласнювання

 Ота тоненька, аж невидима, межа між вовчим пожиренням чужого тіла, поїданням, що зветься страшним словом "експропріяція", й тканинною приналежністю до культури, де все своє й ти всьому свій, — як її відшукати, а знайшовши, додержати?

Joint fabric of generations

 Поки люде носять джинси, ніякий розрив поколінь (generation gap) людству не загрожує — можна навіть сказати, що degeneration of fashion patches up all the genaration gaps. За свого злиденного молоду я й уявити не міг, що можна тягати на собі не то татусеві, ба й дідусеві штані. "Штані" — так у нашім колі звалися тільки джинси, хто їх не мав, мислено сьвітив грішним тілом. Тож і не гріх мені теперки доношувати свої молодощі. Найбунтівливіші з теперішнього молодняку силкуються  вигадати й вдягнути щось таки своє, молодече, але й такі нишком носять джинси, корячись довічному модньому присудові.

Оркестровий гомін

 Мені тепер, усю "справжню" війну, подобається тільки небіжчик Пендерецький. Навіть і з квартетами подобається. А квартети, слід сказати, нам, немузикальним людям, геть неприступні, бо ми звикли аркодужно перевисати над оркестровим гомоном.

Чувати

 Коротесенько став писати: скорочу одну літерку й уже тішуся, що полегкість. Кому-ж, як не мені, й знати, що все вже написалося й випадає тільки доточувати, щоб хоч якось чувати було?!

Шануючи слухи ваші

 Є люде жваво музикальні, але культурно глухі, як тетеруки. То їм уже тих слухів поприкладати нема до чого. 

Хвіст без лету

 Яскравий вираз приоздобить тобі хоч яку дурницю. Це особливо дорогоцінна річ у перекладі, де ми, як звісно, мусимо переповідати чуже. То й що, що птах вийшов із самим хвостом? Зате як вийшов, як став! І власникові вартно, що не випадає стріляти на птаха в льоту.

Нематеріяльна спадщина

 Треба нам якось уже допильнувати, щоб не сісти дзьобом на саму тільки нематеріяльну спадщину. Бо й там не все добре — от хоч і мову взяти: стоїть отакечки гайном.

Основи духовної геометрії

 Ми всі грішні й, на жаль, гріх є в нас як ознака нашої пошпетаної, провинної природи. Комусь на жаль, а кому й на втіху. Однак категорично не можна, корячись гріхові, навіть служачи йому, класти його в основу свого буття.

Супроти нудоти

Колись порядні люде назброювалися супроти нудьги, щоб не творити того самого, що тепер так надійно боронить усіх проти нудоти.

Ми й усе

 Треба вірити, що в Интернеті є все. Тому поза Интернетом може не бути нічого: ні нас, ні всього.

Лазарове сьвято

 Люблю це Лазарове сьвято. Нині можна дружити з Богом: бути Йому не за раба, не за робітника й не за сина навіть — за друга побувати. Инколи так і кортить трохи потоваришити з Богом.

Дужевільний час

Божевільно сумніватися можна тільки в дуже вільний од роботи час. 

З природи

Природня людина може бути небезпешна для тих, хто не знає її природи.