Здобудем прав

Говорити тиєю мовою, що за неї плачено, - хіба то не перекладницький привілей? Я, що-правда, відступаюся від його, бо, коли мені платять за державну вкраїнську, балакаю таки по своєму.
Але чи маєм ми дивуватися з того, що по рестораціях до нас, українців, по своєму озиваються тільки cleaning ladies? Раз, вони таки ladies, а друге, їм замало платять за московську, от і белебенять рідною мішанкою.
А може для когось із оплачених московська - рідна? Я напровсяк їм завсігди дякую за те, що "держаться питомого, свого, от-би й дітям моїм так".

Можливо, пахне нам резервація. А що? То ще не табір, не Ґулаґ. Там, на своїй, окремій території здобудем осібних, етнічних прав: як ізнищене ґльобальною правдою тубільне товариство.