На купі

Люде, слава Богу, тисячі літ коло того самого поралися без ніякого поступу. Той самий зріст, та сама тривалість життя. А якого насиченого! За сорок років, було, так навікуєшся, що більше й не треба. І все вже встиг: і коло поля, й у пекарні, й у кузні, й на бойовищі, й у лісі назбирав-наловив. І дітей купа, а онуків не всіх і впізнаєш.
А тепер що? Довше, менше, рідше. Бо попередньої історичної миті ні сіло ні пало зчинився поступ. І всі ми виробляємо купу гидкого сьміття.