Слово й діло

 Говорити дурниці — то вже й є робити дурниці.

Лиш і тільки

 Людина вимірюється в дусі страждання. Лиш і тільки. Вимірюється, а не випробовується.

Суворий пошанівок

 Я пишаюся своїми візами не тому, що мені вдалося їх отримати, а тому, що всенький сьвіт визнає: їде українець, дихає грізним духом волі — треба його спинити. Думає так, і мовчки віддає мені ясу, здіймаючи частокіл із гострих списів і мечів, заділовуючись глухою горожею із щитів і панцерів на своїх митних і пашпортових вартах.

Тихе забуття

 Не лиш у Варшаві, але й у Стамбулі на вкраїнського мандрівця чигає не тільки тривожне, але й заспокійливе пригадування. На Москві-ж нашому мандрівничому чогось одразу баглося тихого забуття.

На бачучі очі

 Не знаю, що воно таке ота форенізуюча стратегія, але знаю напевно, що в нас вона не пройде. Бо "українська мова не знає активних дієприкметників на -чий, -(в)ший, ані пасивних на -мий" (Олена Курилова).
Бачучі, беручі до письменства очі бачать, яке важуче, яке акуче оте слово "форенізуюче".

Відповідь Джульєтті

"What's in a name? That which we call a rose
By any other name would smell as sweet."

 Чи не байдуже, як-що ми нашу троянду, рожу, а хоч-би й ружу назвемо розою? А як-що пику — рожею? Вірю, не байдуже то тобі, українська Джульєтто!

Прасована преса

 От те саме слово "press", а в нас від його й прас, і преса. Де тут зв'язок? А от уявіть собі: прасована преса, прана преса...

Напад із схронів

 Сказав один стрічаний валієць: "На віщо неспасенним шлюб? Шлюб обітниця вірности, звернена до Бога." Мовляв, Богові присягаємося, а не Богом: про вірних вірність та.
Як немає Бога, то не треба й шлюбу: "коні на толоці без шлюбу живуть, спокійно пасуться й до церкви не йдуть”.
То нащо-ж неспасенним шлюб? Неспасіння починає у схроні, а закінчує тим, що ніде схоронитися спасінню.

Добрі жорна все перемелють

 Любов — то праця. І то така праця, що потребує тебе як єдиного працівника. Може в сьвіті ніхто більше не трудиться, але й тебе досить, а без тебе — амінь. Любов — не вітряк, бо може не бути вітру. Любов — не млин, бо може не бути води. Любов — то жорна, а ти треш і треш, щоб сьвіт не вдавився зерном.

Важкість і легкість правоти

 Пильнуймо того, щоб православність не обернулася нам на славоправність, що править славу з усіх і за все. І щоб не стала вона славновправністю, що славно вправляється в легесенькій правоті.

Саме в штанях

 Снобізм вивертає голову з землі й зводить очі на штані аристократизму. Це як-що аристократизм під той час саме в штанях.

Замісць бою

 Єсть алкоголізм посткомбатанта, а єсть алкоголізм перед-комбатанта, що ніколи до бою не стане.

Якийсь собі Байрон

 I awoke one morning and found myself famous...
Здіймаєш перед сьвітом машкару незвісности й обертаєшся на ніщо, на невидиму шибу, замацану чужими пальцями; на прозірну плівку, роздерту чужими пазурями.

Царська річ

 На величезних щитах, що ніби саме небо застують, але до речи величезних, пропоновано "Царські бані". До речи, кажу, бо я царські бані бачу десь над царськими дверми, щоб від самих Небес очі не посліпли. До царських бань кортить соколом злинути й десь там крилами буяти.
І ви-ж ніхто не подумайте, бува, що то царські лазні. До лазні лізуть, а не линуть, а то річ не царська. До церкви, громадо: десь там вони, ті синьо-золоті бані царські!

Тільки він та вона, та старий та стара

 У нас із діда-прадіда в кожній хаті — старий та стара. Не на літа старі, а в родині: найстарші в хаті чоловік і жінка, станом своїм найстарші. Ще казали мій, моя. Були вони мої, як моє все кругом у моїй господі. Старе, бо найперше, старе, бо найголовніше.
У Кримського й Єфремова в словнику примітка: для вежливости. Отак і нам треба. Будем називать потроху. Тільки моїй, старій не кажіть.

Неправильний міт

 У нас перед совітизацією був собі міт і міт, хоч кого з словникарів спитай. А тепер, бач, міф. І чого-б це воно? А того, що треба було замість своєї приповідки мостити чужу побрехеньку. 

28 липня 1015 року за новим стилем літочисління

 Засновок: тисяча років тому, по старому 15 липня, у Берестові, що під Київом, помер князь Володимир Сьвятославович з роду Рюриковичів.
Висновок: уральский охотник має право полювати на вкраїнця. А що-ж між тим засновком і тим висновком? Час і простір, затарасовані книжкою на тисячу верстов і тисячу років, щоб із московського багна 1015-ого зробити болотище 2015 року.

Ґрунтовні засади

 Неділя, 19 жовтня 1941 року. Виходить друком аж шосте число газети "Гайдамака", органу, як зазначено, "Поліської Січи". Орган, як у нас тепер заведено говорити, визначився першої-ж миті від свого заснування. З одного боку: "Смерть комуні й московській імперії!" З другого боку: "Хай живе український народ і його держава!" 

— Це гасла, а як? - спитає мій обережний одночасник. Відповідь готова, та ще й грубим друком: "Своя держава. Збройна сила. Віра Христова."
 І крапка. Минуло... скільки? Майже 74. Час народитися, відбути дитинство, змужніти й, на жаль, часом вже й померти. Що ми можемо додати до того? Що ми хочемо додати?

Недовідома воля

 Українське новонарождіння є щире диво. Те диво знаходить готове з'ясування, але дивуєшся й з'ясуванню. Навіть як-що ми, не дай Боже, завтра зникнемо, наше зникнення лишить по собі у сьвітовій пустці нестертий слід, нестерпний для вічних ворогів. Ці останні лишаться по нас у вічній своїй ворожнечі, що перетриває невічні житки, з питанням, а не з відповіддю: "Куди жене їх таємнича доля, предвічного недовідома воля?"

У нетрях

 Щоб так малося, як не мається, лекше відсидітися в Усемережжі: там і все, й мережа на те все.

Презавзяті патрійоти й фахові майстри

 Просто українцям і просто фахівцям варто стерегтися патріотів своєї вітчизни і професіоналів на своє діло.

Підупад духу

 Бог — то страшна тема. Така страшна, що де-які слабодухі з переляку безстрашно її заперечують.

Упосадження

 Господи, прости: я ніде не йду, то скажи, де мені хоч стати.

Заваруй нас, Христе пане!

 Що робити вкраїнцям із безпекою? Кожне зна: забезпечувати. Це як літо літувати, горе горювати, вік вікувати. Пісенно-поетична тавтологія. Виходить, що для краси забезпечуємо ми безпеку. Бо для безпеки це геть непотрібно.
Можна було-б іще забезпечувати безпечність.Там на наддніпрянський манір вимовляється [безпешність], і якось не так іскристо чиргикають одне об одне слова. Задля чого ті викрутаси? А щоб бути вбезпеченим. Навіть лютий ворог української самородности, скрегочучи зубами, таки визнає, що вбезпечений — це той, кому забезпечено безпечність особи. За-безпечений, бо йому ту безпечність уможливили, а далі ще й за-певнили і навіть за-стерегли законом. Як-що-ж кому мало, то й за-варували. І все "за-". І всі за.

Надіяння

 Йшов собі вулицею й отак просто побачив, як минає мене Семен Ґлузман. І пригадалося: хоч-би де він виступав, ніколи не забуде сказати людям слова заспокійливого, вгамівного: скількість психічно слабих іще поки ніколи не мінялася, хай-би що там було. Не збожеволіємо, психіятр сказав. Надія.

ТОВ "Атлантида"

 Їден мій друг (думаю, не схоче, щоб на його покликалися), родом севастополець, розказав мені свою думу про Крим. Перекладаю кобзарською мовою:
— Він мені як та Атлантида. Товариство з обмеженою відповідальністю: ТОВ. А по-їхньому ООО: обікрали, оббрехали, опоганили. Тепера хіба морем затопитися.

Обчухрати "уси"

 У наших архіварів і нотарів слід попідчухрувати "уси". Люде цивільні, нема чого їм козакувать. Найбільше це стосується до нотарів, вони-ж бо срізь на оці: куди оком закинеш — "Нотарі-ус" та й "Нотарі-ус". Навіть не носові "юси", а таки уси настовбурчились, як щетина.

Ше такого не чули

 Я — чоловік манірний, простоти не люблю. Мені як прислів'я, то щоб із карлючками. Тому навигадливе "Діло майстра величає" ніколи аж надто душі мені не бентежило. Відповідник і відповідник. От "Добра пряха й на скіпці напряде" — то вже по моєму. Але хіба таке чужому скажеш? Тут на цілий університет та ще й з відзнакою, а з мене-ж таки народник, хоч і манірний, без соціялізму. У нужді й запаска за плахту здасться, казала Настя.
Ото пішов купить собі черешень, а з ними й бросливи напросилися. Продавниця важить ті бросливи та й приказує:
— От як усипала, як-раз два кіла!
— Діло майстра хвалить, — відказую скромно.
— О, я ше такого не чула!
Вона ще не чула, що вона — продавниця, а не реалізатор, але я — ґречний покупець і добродій. Лагодом треба до людей.
— А "Дзєла масціра баїцца" чули?
— Чула-чула.
— Так воно те саме, тільки що по нашому.
Те саме, а щось таки обміниться. Від простого, невтяжливого треба починать. Хліб глевкий, на зуби легкий.
Призволяйтесь, людоньки! Українська мова.
 

Із суто-щирого

 Український Харків подався до Львова, обминаючи Київ. У Львові — "площа Ринок", це не по наськи. Як їхати через Київ, то буде — "майдан Базар".

Сила людей

 Харків. На бруківці назначено: "Сила людей". А й справжки: сила-силенна! Але тій силі ще треба вбитися в потугу.

Give thy thoughts no tongue

 Give thy thoughts no tongue... Тепер уже я знаю, чому в словах наших земляків думки не впіймаєш. То віддані учні Шекспірові, братове Гамлетові. Коли йому розповідають про щось певно визначене, і просять поставити певне-ж питання, він починає розповідати про себе, й, певно-ж, від Адама. Коли-ж йому ставлять певно визначене питання, він упевнено починає говорити про себе. І вже навпевно дійде до Адама, не хапайте за поли, незвичайні!

Із безвісти

 Я волів-би бути невідомим письменником із знаним ім'ям. Це означало-б, що писане комусь треба.

Рахуй гроші помалу

 Добре живе, хто правди не зна. А незнаття правди — то таке лихо, що ніякими добрами не викупиш.

За Чеховим

 Треба по крапелинці вичавлювати з себе раба. Правда, земляче! А з кожної вичавленої крапелинки виколупувати манюню дещицю себе, людини, чоловіка. Ліпити докупи й буде грудочка. А з тої грудочки знову нум вичавлювать по крапелинці. 

 

"З боліт злітають білі чаплі,
Зникають білі плями з мап...
Нарешті — вичавив!
До краплі!
Живу.
Як вичавлений раб."

Ото-ж бо й воно

 Уявіть собі, що ви — слова. І що вас хтось не в лад переклав, і не в лад до купи склав. Це воно, еге-ж?
Отак у нас почувається вся мова українська.