субота, 2 травня 2015 р.

Не наше своє

 Наші діти, й це треба гаразд розуміти в батьківстві, суть не наше, а чуже продовження. Але це чуже  воно єсть наше, рідне.

3 коментарі:

  1. Пане Сергію, я Вам вірш присвятив : http://neurologist-ua.livejournal.com/17659.html

    Щиро дякую Вам за надхнення!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вельми дякую, пане Тарасе! Нарешті я дізнався, як Вас звати, і ще де про що. Втішно було почути впевнений поетичний голос. А то вже думав, що Ви покинули читати мого нікчемного дописника. Коли ж ні! З вогнем завзяття покваплюся скласти дописа у цьому піднесеному дусі. Ви, певно, здогадаєтеся, якого саме.
      Вірш підійшов мені під мислі. До того ж, поетична присвята - то завсігди радість. Низенько кланяюся!
      Кожен із нас може й повинен зробити все, що змога, для того, щоб наша мова не пропала - бо вона є особлива відміна чи спосіб богомислення. Але саме наша одність у тому богомисленні належить до головних доказових форм духовного існування, його вселюдности.

      Видалити
  2. Дякую, згоден!

    Ваш чудовий дописник завше буде в моїх закладинках. Чекаю на книгу! :)

    ВідповістиВидалити