Проти гори піском не сипать

Тепер дужчий просто дужче, тяжче, болізніше, уразливіше... бреше.

Каналізування

Ах, думати стало просто, фізично, руханково: бери на ТБ і складай на ФБ.

Одиниця

Зважився на вагах - і показало "0". Облічився - і нікого нема. А на тіло-ж не тонко, десь одиниця була!

Смушева честь

Козаки шапки не ламали, і майже не здіймали. Лучче бути босим безштаньком, ніж показати голу голову. І по хаті ходити шапкатим куди зручніш: знати, що ти - всьому голова й отакенна висока голова. Бо шапка сива, смушева, шличок шовковий, а китичка золота. Як мороз, то в кудлатій капелюсі й надворі гаразд. А влітку, не нагим-же ходити, як шаблюка до бою?
То вже літком шличком-ковпачком на голову нахлучували. Або ще краще: викладали на тім'ї, як кельтицький берет. І ходити влітку доводилося стрімко. Тоб-то не так стрімко, як "стрімко розвивається наша економіка", не навально. А стрімко випростано й виступцем, як той павич.
І здалеку значно, що козак: одно - на голові високо, а друге - аршин проковтнув. І те все - щоб не впала додолу смушева честь.

Курс рідної мови, коротший за слово "мовлення"

Коли вкраїнською тільки говориш, а думаєш по московській, виходить суржик. Тож думай українською і цить. Усе буде на виду написане, а люде прочитають (і прокладуть!) найкоротший курс. Далеко плисти не треба - на пристані миска: помовч, язичку, кашки дам!

Поважний Богуслав

Богуслав не сьміється. Тільки Борислав і Берислав. Сонце низенько, Київ близенько.

Creative blocks

Один creative block - то творча криза. А багато creative blocks - то творчі кубики. Яке то щастя - бути перекладачем і гулятися в свої й чужі creative blocks.

Занесення до списку

Нашими часами немає нічого безглуздішого за "список рекомендованої літератури". То ніби перепуск на Чумацький Шлях до борхесівської книгозбірні. 

И

"И" в нас літера історично пізніша за "і", а в азбуці - передніша. Инакша. Иньша. Як між индичками индик.

Туча

Туча по нашому - дощ тучний, громовий. Йому передують тучні хмари. Що скажеш, суржику? Мовчить, не гримить. 

Гопаковий дядько

Суржик здумав, що він бойовий гопак. От і гопцює, але не витанцьовується.

Тиха молитва (ІІ)

Спершу церква бере все на свою відповідь, далі знімає клуби питаннів. А потім уже тільки молишся: "Господи, помилуй!"

За зменшувальність

 Людоньків тягне до кітоньків — бо здрібніле горнеться до пестливого.

Прощання з баченням

Не бачу нічого, крім грошей і слави, що заступить мені тебе, ТБ.

Не Кант

Дві речі заповняють душу мудрого де-далі, то все більшим іздивуванням і тремтінням: зоряний захват над людиною і зміяча заздрість у неї всередині.

Ще не вмерла доля

Щастя Вкраїни - "я хочу", щастя Московщини - "він хоче".

Увага Безумовности

Так, ніде правди діти, шлюб то таки умовність: двоє складають умову і подають її до уваги Безумовности.

Як засмагліти і не згоріти

Лихові вигоряння запобігаємо заливанням і напуванням. 

Квадратура кола

Міцні пухирці беруть у рямці — й не лопне їхнє слово.

Концепція теперішнього часу

Усе тільки "зараз", ніби й нема ніякого "тепер". Так і гукають "зараз! зараз!" і, звісно, не встигають за хвилею.

Зависока гідність

ПТУ якимось дивом дізналися, що в немученій українській мові нема слова "училище", а тільки "школа", й поквапилися назватися "коледжами", "академіями" чи "університетами". Школа занадто високо ціляє, а треба плазувати по дипломованій, дипломовій, дипломній землі.

Викреслений із списку

Поки письменника не читали, він виписався, списався і був викреслений.

За міщанство

Де-далі, то все більше стає в нас городян - паніють усі. Так і прозивали їх - городяне. А тепер замислилися де-котрі: які-ж городяне, як у нас уже не город, а місто. По словниках легко зголосилося слово "містяне". О! А міщане-ж хто? А то, вчить СРСР, погані містяне. Либонь поганих містян було більше, ніж порядних, то їх більше називали й утирали, тому з мі-ст-ян стали вони мі-щ-ане.
А я вже не слухаю СРСР і, ховаючи панство, пишаюсь своїм міщанством.

Відкіля береться

Добра мова — куди-ж воно ділось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Ну, гаразд, а відкіля взялось? Се-б-то відки побирається добра вкраїнська? А з доброї книжки, як і в усіх народів. Тільки що в нас тепер тільки з книжки й тільки з старої книжки.

Таки Січеслав

Нині завважив, що в Січеславі є Січеславська надбережна. Ну, і що такого, скажуть, на те він і Січеслав. Але річ у тім, що він Дніпро. Вона (річка) Дніпро, а воно (місто) Дніпро. А він таки Дніпро. Заплутались? От і я. Треба було приставати на мою раду і назвати таки Січеславом. Одна радість: тепер воно (слово) ангелянською не Dnieper, а Dnipro. Сам чув у літакові, як молода дніпрянська колежанка втокмачувала чужинцеві, що московскою буде Днєпр. Ба ні! І там тепер Дніпро мусить бути. Не по моєму, так хоч по нашому.

Охвітніше

Вам як вигідніше: у лежачому положенні, сидячій позиції чи стоячому стані? От мені зручніше лежачи, сидячи або стоячи. Запросто? Ну, тоді навлежачки, навсидячки чи навстоячки. Заскладно? То хай буде лежма, всидячку і стовма.

За виживання

Ще пролунали поодинокі вітання з якоюсь перемогою. Вперше спробував замислитися зичливо: а якому лихові радіють наші сьвяткувальники? Що звеселяло людей 9-ого травня 1945-ого року? "Ми вижили! Слава Богу!"
9-е травня для його любителів - сьвято виживання. Оце, на жаль, нас і досі єднає. Оте спасибі, що живий. Що й казати, слава Богу за все! Але, Господи, як-же приобридло виживати - страх! Десятиліття короткого життя спливає по десятиліттю, а ти все виживаєш. Тобі вже не стає снаги, але прилучаються діти. Чи-ж і вони тішитимуться перемогою виживання? Бо історична пам'ять не дає спати, не дає вижити. Вже історія одного, власного життя волає до неба: не хочу виживати! Не хочу вітати з себе з щоденним 9-им травня. Буду жити, чи що? Ну, принаймні, геть думи сумні!

Так ото-ж

Два дні косив, солов'я не викосив. По косінню пробував, звичаєм, прикласти романа до очей. Не прикладається. А от чарка й сало до губи так і липнуть. Праця косить і касує сьвідомість.
Уявив собі мій улюблений 1913-ий рік, коли всі ще були живі й ситі, коли все що могло на наше вийти. Косар косить, а народник прийшов до його на косовицю в обіди книжечку почитать, за політику погомоніть. Так ото-ж...

Єднатись, орудуючи

Відколи я навик орудувати рідною мовою, не стало мені з ким єднатися. Бо всі кругом володіють і спілкуються.

Зроблене й пережите

Така доба настала давно й усе собі трива, що хоч-би скільки зробив і пережив, а воно не врожайне, не кладеться в копи. Показуєш хазяйство, а тобі: тьху! нема твоїх літ і вже по твоїх молодащах.

Чи робиться, чи виконується

Чую, як українці між собою хваляться, що вони, бач, работають. Насправді-ж вони роблять на Московщині й працюють у Польщі.

Як суша вдарить

Їду на Баришівку, минаєм рибну крамницю. Читаю на ній напис: "Риба морожена Риба вялена Все для суші". Чи готуються селяне до суші, чи хочуть суші наробити? Морожене розморозиться та й цяпне водою, а як наїсися того в'ялого та просільного, то вже вдарить суша й прив'ялить як билину.

Викликання на поєдинок

Дуже полюбилося слово "виклик". Завдання, завдача, хиба, клопіт, біда - навіть із меґаломанськими проблемами треба якось давати раду. А виклик? То як у лісі. Боїшся, то й не витикайсь. Викликають, а кого, куди, нащо? І хто це там викликає? Ага, мовчать!
Історія викликає провідників, але їх саме нема, не на місці. А хто вдома? Decisionmakers. Воно ніби керівники, але трошечки не так. Ковалі постанов чи що? Кують, але так тихенько-тихенько, щоб бува не проґавити викликання. І нишком подумати чи відгукуватися, чи йти.

Маняк

"Справіку москвомовний" Київ замісць стирчати серед Московщини, чогось манячить посеред Київщини. Тому Московщина все поривається кругом до його пригорнутися.

Як у татка й мами

Як-що вам у школі натуркали в вуха, що "Наталчин-полтавчин" Возний - комічний баритон, не йміть тому віри. Немає у Возному нічого сьміховинного. Він говорить звичайно, як усі: такі тепер норови, такі тепер права. Кумедна вся решта дійових людей: як прикидають слівце, то ані по народньому, ніже по вченому не виходить. Дуже вже комічно говорять.
А Возний уміє зразу і так, і сяк: і осьвіта вища, і суржик - перша кляса. Як у татка й мами.

Цільний стріл

Слово красне, потрібне знайшов, щоб ставити намісць чужого. Влучне таке слово, влучливе око його помітило. І не винайшов, кажу, а знайшов. Лежало в словникові. Цілець. Цілкий стрілець. Тепер снайперів треба, а слова "снайпер" — ні. Цілець — ясне таке слово. І стріл за постріл коротший.
Живи, слово! Начувайся, враже!

Мова розвивається

У сьогочасному вкраїнському лінґвістичному дискурсі найближчим синонімом до слова "розвиватися" є слово "московитися".

Замісць сонетів і октав ІІ

Колись правильність була надзвичайно гарною й простою - як у диктанті: "П'єса буде виставлена в новій поставі." Тепер так казати й писати не можна: боронять "постановки" та "установки", що постали й установилися замісць постав і устав.

Жити, марніючи

Жити - так само марний чин, як і марніти-худнути: всі знають, як треба, але щось воно не виходить.

Мертвий птах

Любі діти! Добре понаписуйте свої диктанти, гарно поскладайте свої українські мови, але нишком тямте: у нас стрімко літає тільки мертвий птах.

Щоб жилося живим

Знаю докладно, як почувався Антоненко-Давидович ув УРСР: як джура, приписаний до страченого куреня. А січові недобитки, кажуть, помандрували кудись за Дунай.
І треба вдавати гетьмана. Щоб порядно балакалося посполитим.

Буденна правда про поетів

Коли публікую щось із мовного приводу, завсігди зголошуються люде, що сприймають того дописа як виклик на поетичний герець. Це такий герць, що не підступиться грець — можна безпешно виїздити.
Але я пишу не поези і не психетози. Я пишу правду.

Слова складаються

Диктую меншій доньці з "Диктантів для 9-ого класу": треба атестуватися з української мови. Мова диктантів - то мова ідеальна. Бо проста й поправна, а чого-ж іще?
На жаль, у 9-ій класі простота ще не поєдналася з поправністю - либонь зарано. Всі тексти складено якимись невідомими педагогами. Принаймні, Сухомлинського серед них нема. Або ще підписують "За Таким". "Такий" - це хтось відоміший, але його спрощено й виправлено, щоб гучало на педагогічний копил. Для самих-же педагогів наша мова не рідна. Це я висновую не з їхніх прізвищ, а з їхніх творів. Хочуть перевірити мою дитину, а себе, навіть пишучи, не перевіряють. Єдина доречна риса - тінь подвигу: хоч українська мова вже нікому не рідна, та ми, бач, опанували - і у тєбя получицца.

Квч

Чому "Будинок вчених" не "Дім учених"? Хто вчений, скажіть!