Мандруючи я з Міжена (Бурґундія) до Люцерна потягом з трьома пересядками, в електричці "Базель-Цюріх" як нестандартний українацеевропеєць був нарешті помічений швайцарською поліцією. Тамтешніх поліцаїв побачив уперше, - шкода, що були в цивільному.
Вони вигулькнули мені з-за спини. Були схожі на молодяву матусю зі зрілуватим синком. "Матуся" близько показала мені картку з ясним написом "Поліцай". А синок закрадливо спитав:
- English?
Не подумайте, що в кантону Люцерн війна з ангелянами. Просто він здогадався, що з Switzerdütsch щиросердної розмови не вийде - то було накарбовно в моїх грубих аристократичних рисах.
Далі був особистий трус із низкою питаннів, що не перестали цікавити чужих поліцаїв, відколи я вперше здибався з ними 1990-го року Божого: звідкіля це я? де мій пачпорт? чого везу з України так мало речей? чи можна в мене поськати? І відносно нове, не 1990-го року питання: чи то справді мій компьютер?
Швайцарії вірний син, що, за віком, і мені в сини згодився-б, з превеликим подивом розглядав наснагу до мого верстака, на могши повірити, що то не бомба. Тим часом "матінка", в окулярах та ще й з якимось видючим пристроєм, мовчки, зосереджено, ніби роман Альберта Бехтольда, читала мого пачпорта. Певен: так його не читали навіть ті, хто його писав. А там-же тільки й сказано було, що "Вкраїна - то Европа!".
Врешті родина поліцаїв мусіла дати мені спокій, безславно згайнувавши гроші люцернських платіїв податків і не завершивши сікання логічним заарештуванням. Слава Богу: у вільній країні й собі хочеться бути вільним.
Вони вигулькнули мені з-за спини. Були схожі на молодяву матусю зі зрілуватим синком. "Матуся" близько показала мені картку з ясним написом "Поліцай". А синок закрадливо спитав:
- English?
Не подумайте, що в кантону Люцерн війна з ангелянами. Просто він здогадався, що з Switzerdütsch щиросердної розмови не вийде - то було накарбовно в моїх грубих аристократичних рисах.
Далі був особистий трус із низкою питаннів, що не перестали цікавити чужих поліцаїв, відколи я вперше здибався з ними 1990-го року Божого: звідкіля це я? де мій пачпорт? чого везу з України так мало речей? чи можна в мене поськати? І відносно нове, не 1990-го року питання: чи то справді мій компьютер?
Швайцарії вірний син, що, за віком, і мені в сини згодився-б, з превеликим подивом розглядав наснагу до мого верстака, на могши повірити, що то не бомба. Тим часом "матінка", в окулярах та ще й з якимось видючим пристроєм, мовчки, зосереджено, ніби роман Альберта Бехтольда, читала мого пачпорта. Певен: так його не читали навіть ті, хто його писав. А там-же тільки й сказано було, що "Вкраїна - то Европа!".
Врешті родина поліцаїв мусіла дати мені спокій, безславно згайнувавши гроші люцернських платіїв податків і не завершивши сікання логічним заарештуванням. Слава Богу: у вільній країні й собі хочеться бути вільним.
Немає коментарів:
Дописати коментар