Люба розмовонька

 Як дві чарочки криштелеві наперсткові: тільки цок та цок. А, цокнувши, глянеш аж до деньця — чистенько, не налито нічого. Тоді знов цок. Хоч глузду нема, зате й піяцтва. Є чарка, а нема сварки. Хіба хто перецокне так, що трісне порожня чарчина.

Осудовище

 Колись українці спокійнісінько жили собі, робували, не маючи й слова такого — "скандал". Обходилися, тим що мали: згіршення, бешкет, осудовище. Тай іще гурт слів: кожне зо вдумливим одтінком значіння. А теперки без того "скандалу" буде тобі тільки пшик медійний. Навіть статечним речникам чіпляють щось "скандальне" ніби бляшанку на хвоста. Потім іще на того хвоста й наступлять, щоб далі вистрибнуло, гучніше задеренчало.

Вся країна дізнається про черговий "скандал" тільки тому, що дві порожні бочці гуло й гримало наскакуючи одна на одну голими, як то в них, бочок за звичай, грудьми, — аж півтретя години гуло. І тільки на прикінці другої години того безсоромного гуку й ненастанного бочкової гуркотнечі й стався той слодкий "скандал". Та кому-ж стане життя дотривати-досидіти? Життя-ж своє, не куповане, й, здається, навіть не крадене.

З ким дожить, добити віку?

 Ото старесенькі доживають, і дуже вони вдячно потрібні своїм немолодим дітям, бо мають іще колишню совіцьку заслужену пенсію. А ті діти, добиваючи віку, вже будуть із своїми цифровими мідяками геть непотрібні. Хоч-би не цихвирували їх за те діти власні.

25 год без любов-и

  У "Нашої пошти" гордощами блищать гуртові очі. А як-же: "25 років доставка любові"! Так і пише на коверті, нишком гадаючи, що вона "конверт". Песик котикові коробку приніс — з любов'ю. Віримо, що так бува: довіз любови. Розсварені люде покладають надію на теє, що колись буде й у них, як у милих котика з песиком. Тільки жаль бере, що от 25 літ будували Вкраїну, а поштової пересилки досі не вибудували: так і стоїть "почтовая доставка". Що не можна ні з привозом, ні з приносом, ні з приставою, ні з приставкою, ні з доставою додому, як уперто сьвідчили колись словникарі. Любов-и нема до рідної мови: 25 год спливло — а так і не полюбилася. Геть аж і любов-і нема.

Поет і хвилозоп Олелько Дендиюк

 Предивна оказія в мене з "Фейсбуком": як не гляну в стрічку — а там, диви, москвомовний поет і хвилозоп Олелько Дендиюк. Не вважаючи на те, що ніби вкраїнець прізвиськом, поет старанно віршує тільки московською. Про що, не можу сказати, бо вже з перших рядків знати, що воно культурна, осьвічена, вміла, а таки графоманія. Хвилозопия теж: не то не продуктивна, ба й неориґінальна. Що маю з тим Олельком чинити? Делікатно обираю option "Not interested" і ще й з'ясовую про не надто кмітливих працюків: "Doesn't match my interests". Ну, бо й справді так: писати московською, то Олелькова річ, така його культура й таке має зацікавлення. А мені як спаде охота, то солідно почитаю Ївгена Абрамовича Баратинського, шляхецького походження був поет, а з хвилозопиї — візьму "Матеріализмъ и задачи философіи" Памфилові Юркевичеві: був наш родом і побутом, але трактати складав чомусь теж по московській.

Дак от подаю заяву, тицьнувши в "Submit". Система зрадливо присягається, що You 'll be seeing fewer posts like this for a while. Варіянту з питанням "Why am I seeing this post?" давно не подавано, тому поетова й хвилозопова постать, як і належить такій постаті, лишається таємнича.

А навзавтра — знов Дендиюк, буцім випадком випало. Згуртувавши й згромадивши сьвятий дідівський терпець, до йоти єдиної й до титли єдиної старанно повторюю процедуру подання заяви. Вже кілька місяців так — і досі не помоглося: наче перій, лізе несіяний Дендиюк; де не може п-е-рієм, просмикується як п-и-рій. Вживати яких жорстокіших заходів що-до пана Олелька — не здіймається рука, бо бачу, що з його, як і з мене, підтоптаний самітний письменник. Його, яко письменника, теж давно ніхтогісінько не любить. Жалько товариша, та чи я в чім причиною, що маю йнакші зацікавлення проти тих, що міг-би виявляти, т'але все ніяк не виявить його потенційний читаченько?!

Річ загального спожиття

 Як річ загального спожиття чи споживання обернулася нам на річ "широкого вжитку"? Намагаюся в'явити той ужиток: який він широкий. Це-ж хтось колись не полінувався й пере-переклав. І багацько такого в мові пливає, хоч горічерева: пливе риба тай велика, тільки видно пера. Пливе знаючи, що вона — річ широ-о-о-че-е-енного вжитку.

Family

 Їду Київщиною, до себе на хутір. Десь коло Лебедина бачу — "Family". І пояснення про мало тямущих — "сімейна крамниця". Чи вона сімейна тому, що там торгує фамілія, що вона фамільна, чи там щось таке для родин цікаве продається? І що воно таке — отой суто сімейний крам?