Мав тут розмову з де-якими интеліґентними (за суспільним станом) чоловіками з приводу гнилих слів, що буцім такі міцні, що аж задротовують розколену макітру робочої балачки. Один і каже:
— Про мене, то байдуже, якими словами переказувати — аби діло робилося. Головне не хворма, а суть.
— Ба ні, — кажу, — слова, наша річ, що її вчені, т'але далекі від народу люде прозвали "мовленням" — то сама хворма. А суть, зміст, рація тої хворми насправді нам непідвладні й незбагненні. Суть викрешується невідомим різаком, коли твориться кшталт. От і Малярме так думав, хоча й не що-до лайки. Її він цурався, нікого не сквернив московщиною, навіть не відлаювався.
— Про мене, то байдуже, якими словами переказувати — аби діло робилося. Головне не хворма, а суть.
— Ба ні, — кажу, — слова, наша річ, що її вчені, т'але далекі від народу люде прозвали "мовленням" — то сама хворма. А суть, зміст, рація тої хворми насправді нам непідвладні й незбагненні. Суть викрешується невідомим різаком, коли твориться кшталт. От і Малярме так думав, хоча й не що-до лайки. Її він цурався, нікого не сквернив московщиною, навіть не відлаювався.
Немає коментарів:
Дописати коментар