За нашу пісню й нашу думу

Іван Бунин, наслухавшись наших пісень, пише, що народ наш "...висьпівував церковним ладом, як і має сьпівати той, чиє народження, труд, любов, сім'я, старощі й смерть - ніби служіння..."
Ніби так. Принаймні — було...
У висьпівуванні вкраїнських пісень, як і в смакові вареників, для багатьох — ховається передмур'я всього вкраїнства, тримається там, де, словами Володимировими Самійленковими,

"Ще живе Україна, не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патрійоти."

Тепер можна, сумовито бавлячись, сказати: "у chat'ах" — он де лежать патрійоти!
Їй-право, тепера все заховується й криється в звуках: десь шасне, шелесне, шубовсне наше слово, слово народу, "що не відрізняє землі від неба".