Московство - го громада, згуртована надсадою уникнути громадянскости. Московець-громадянин постає, щоб повстати проти історичної постати громадівства.
І що скажеш на такий парадокс? Громадськість, а з нею історичність - то завсігди вимушена мука. Я хочу перебувати з Богом, у раю власної родини, серед схожих на мене, а не на кляте суспільство, діточок; хочу при палкому вогні, в смердючому диму лісового багаття запихатися з хлопцями п'янким мохом. Мене кортить топити брондзу, випалювати вугілля, з довгим луком полювати на твердомнясого тура, орудуючи величною ґирлиґою, пасти свою невеличку козу. А тут приходять із громади й сповіщають, що я вкраїнець і тому мушу додержувати громадянської постати. Коли і як то сталося, чим спричинилось?
Як вибір скопецтва змушує чоловіка до останнього, але остаточного мужнього вчинку, так і позаісторичні кримчане й ізбурені ними донбасівці бунтом проти Вкраїни востаннє, але назавсігди ствердили своє вкраїнство. Нещадний батіг погонича круторого, чолато погнав волів різати материк крицевими, гострими як бритва ратицями, і посунули вони туди, куди воли ніколи не ходили - проти. Заклявши Вкраїну, вони визнали свою протестну відмінність од наче рідного їм московства. Заради щастя дітей, законної втіхи ніколи більше не стояти перед нерясним, лячним вибором. Щастя дітям, та не собі. Бо сам до скону, а може й після, лишишся несумісним із Москвою демоном повстанства, бунту, незгоди.
