субота, 30 червня 2018 р.

Знай своє

Кажуть, за СРСР у Білорусі хтось виголосив ювілейну промову литвинською мовою. Був там українець Хрущів. Він на теє премудро завважив: "Чем раньше мы заговорим по-русски, тем быстрее построим коммунизм". От! А казали, був невчений, темний. Еге-ж, у присмерк часу заглядав, у самісіньку темінь. І бачив там, незрячий, Вавилонську вежу - можна сказати, комунізм. Через багатомов'я не докінчили, а тут - русскій языкъ. Знов починати можна. І, як у природніх мовців ведеться, починати з говорильні.
А хто не хоче комунізму, той своє знай...

Універсальна концепція гнучоїдства

Дуже гарне слово знайшлося в ангелянській мові - flexitarian. Варте воно уваги тутешніх православних. Подумайте: в нас пів року пости (от і тепер Петрівка-голодівка), а потім знов м'ясниці. Що ми їмо й коли - тільки календар зна. І то не всякий, а лише тутешній православний. І як пояснити нетутешнім чи неправославним, як це ми так харчимося? І тут, наче з гурту танцюристів ансамблю Вірського чи Верьовки гопки вискакує flexitarian. Це по нашому, відай, буде гнучоїд. Їм, бач, усячину, але з поважних причин.
І те гнучоїдство можна значінням поширити на багато що. Багацько в нас скрізь гнучоїдства. І воно тепер може підставно запевняти всяких вередіїв, що теж не всеїд, а флексітар'янець.

понеділок, 25 червня 2018 р.

Знатурення вдачі

Чого-б то Буковський, такої відвертої, крутої вдачі поет, бувши Гайнріхом-Карлом назвався Генрі-Чарльзом? Та він мав одверто та круто крикнути на всю Гамерику: "Я Гайнріх-Карл, мопсики-чарлики! Затямте та вчіться вимовляти!"
Се тільки цьвіть, а ягідок пождіть: Чарлик Буковський мав кота! Такий запеклий, нещадний гайдамака мусів-би зжерти кота, а він його годував. Сам, бувало, недоп'є, а котові дасть.
Ні, що не кажіть, а щоб бути романтиком самого алкоголізму не досить. А вже курити, то й дитина подужає. Лайка - не бійка. Зводити дівчат, туманити молодиць? Ну, то ти сам собі ворог. Хіба воно поетично? Аж зневіра бере...

субота, 23 червня 2018 р.

Найшовсь таки якийсь проява, якийсь дурний оригінал

Хто читав "діти капітана Ґранта"? Ануте, озовіться! А не в московськім перекладі? А "Les Enfants du capitaine Grant"? Та жартую вже, жартую!
Пригадуєте, чим закінчується роман? Дивак Паґанель, видатний французький землеписець, змушений лишитися у Шотляндії і ледве що жениться, такий він собі бридкий. А чому? А тому, бач, що в новозеляндськім полоні його татуювали всього - яка гостра прикрість, який невибавний сором!
Тепер за таких обставин Паґанель утік-би й з-під шотлянського вінця. Адже він був великий ориґінал. А що за наших часів може бути ориґінального в каторжно татуйованій шкурі?!

Баранячий ріг

Говорить (та й мислить!) так, що тільки редаґувати. А проте виголошує все гучно, на віки  ніби регочеться й нахваляється під мурами мандрований ерихонський ріг. Баранячий ріг.

четвер, 21 червня 2018 р.

Підпускаючи европейця

Информаційні війни наші як назвати, як-що спроста? Нам підпускають москаля. І той підпущений дума, що підманить "хахла", бо так його, бач, пан запевнив. Ну, це ще хтозна, але один клипень таки єсть. Україна вже Европа, то европеєць і підсипається як до свого: "Дамося,  каже,  куме, одне одному піддуритися трохи. Заробим обидва, хіба той, що ловкіше налигає, і заробить більш."
Ми ніби киваєм, бо европейці, а самі собі думаєм: "Е, ні!" Це як припрошують у бридж гуляти, а мужик не скаже, а тільки собі зміркує: "Спасибі, я вже в камері ув "очко" грав!"
Й отакі ми від тої війни европейці: трохи камерні.

Грізна терпимість

Громадянинові повинно навчитися терпіти толерантність. Бо суспільство й толерантність свою виявляє грізно, жорстоко клацаючи ніби залізними, незламними зубами. Незламними, поки не повибивають.

Демон назгоди

Московство - го громада, згуртована надсадою уникнути громадянскости. Московець-громадянин постає, щоб повстати проти історичної постати громадівства.
І що скажеш на такий парадокс? Громадськість, а з нею історичність - то завсігди вимушена мука. Я хочу перебувати з Богом, у раю власної родини, серед схожих на мене, а не на кляте суспільство, діточок; хочу при палкому вогні, в смердючому диму лісового багаття запихатися з хлопцями п'янким мохом. Мене кортить топити брондзу, випалювати вугілля, з довгим луком полювати на твердомнясого тура, орудуючи величною ґирлиґою, пасти свою невеличку козу. А тут приходять із громади й сповіщають, що я вкраїнець і тому мушу додержувати громадянської постати. Коли і як то сталося, чим спричинилось?
Як вибір скопецтва змушує чоловіка до останнього, але остаточного мужнього вчинку, так і позаісторичні кримчане й ізбурені ними донбасівці бунтом проти Вкраїни востаннє, але назавсігди ствердили своє вкраїнство. Нещадний батіг погонича круторого, чолато погнав волів різати материк крицевими, гострими як бритва ратицями, і посунули вони туди, куди воли ніколи не ходили - проти. Заклявши Вкраїну, вони визнали свою протестну відмінність од наче рідного їм московства. Заради щастя дітей, законної втіхи ніколи більше не стояти перед нерясним, лячним вибором. Щастя дітям, та не собі. Бо сам до скону, а може й після, лишишся несумісним із Москвою демоном повстанства, бунту, незгоди. 

Роздатні знадоби

Чимало слів уже ніби приговталися в нашій мовній хаті, їх мають за родичів, хоч ніхто вам докладно не скаже, з чийого вони боку, молодого чи молодої. Навідувалися в двір, вряди-часи ночували в сінях чи на горищі, а тепер уже тільки в хату - а вони на покутті сидять.
Тут мене запитали, що воно таке: казали-казали "роздатковий матеріял", а тут чуєм - "роздатковий". А хіба-ж я знаю, як треба? Сиділо слово мовчки на покутті, та й взяло озвалося. Але що маю робити? Пошарудів по засіках - і знайшлося одненьке слово - "роздатний". Компьютер його червонить кріваво, тож либонь воно поправне. І це так наголосом кахикнуло: і я, мовляв, тутечки.

середа, 20 червня 2018 р.

Схожі язики

Коли Вкраїна знімає питання, цілий сьвіт дума, що справу з'ясовано, що вопросъ снятъ. Бо язики схожі, хоч мови різні.

Обладування мовою

Суржик, як і будь-який жарґон, безплідно силкується опанувати мову-розмову (бо чого це вона орудує?!), все марить володінням, без праці, науки, без мистецтва. Ніби сам говорить - але то тільки так кажеться, здається, ввижається. 

вівторок, 19 червня 2018 р.

На поетів погреб

І.Д. От іде вже й він. На поетову смерть годилося-б сказати якусь поетичну дещицю. І можна: римуються практично всі слова - з однаковим виляском, наче забивають дошками вікно. Наче прибивають віко. Стукіт-грюкіт без ладу й міри. Не виходить поетично: падають грудки слів, яма ніби-то й неглибока, а падають безгучно, немов у безвість сухої криниці. Для спраглих, та вже не згодиться води напиться.
Коли ми бачили небіжчика востаннє? Їй-Бо, не знаю, може вві сні! Буцім приходив, грюкав у забите вікно, торгав двері, щоб пустили сонце. І на засніженому серед літа цвинтарі - чорні, відлеглі слідки, ніби хтось крадькома виходив із ями, а тоді злякався й шмигнув під перший-ліпший камінь.
Чи було то сонце, що він бачив, чи був з його соняшник? Сонце не згасло-б, як якась передпотопова, ще Богом задмухана лямпа. Чи-ж то соняшник задивився серед ночи на невидиму, нікому не відому зорю? Що росло, куди? Де його коріння, а де його крона? Всі барви раптом позасоромлювалися, позакривали пелюстками свою нищівну брехню, лишилася тільки правда чорного та сірого. І білий натрунник - воскреснемо всі.
І.Д.  Id est - то міг бути будь-хто. Що-дня забиваються якісь вікна й двері до пори остаточного прочинення й розчахання. Мовчать Каліопа, Евтерпа, нічого сказати навіть Ерато. Мовчить і Мельпомена, бо треба колись і помовчать. Чи то пішли в небо ще путні сірі штани, чи місяць у білих споднях грає в шахи з батьковою смертю, чи шарудять Шахатові крила, незримі, бо чорні як смола.

Забарена еволюція

Креаціоністом бувши, я якось особливо втомлююся від еволюції: ще тільки червець, а вже аж-аж хочеться хлюпнутися назад у море. І щоб Дух Божий ширяв понад водами.

Кужелю мій, кужелю! я робити не здужаю

Усе міряєшся доміркувати думку до кінця, дотягнути нитку до краю. А воно з кужеля нитка, а кужіль - на цілий вік прясти. 

понеділок, 18 червня 2018 р.

Хоч гірше, аби иньше

Люде тепер говорять або за те саме, або не за те саме. Ні за що иньше ніхто не говорить. А мені завсігди подобалося за иньше.

пʼятниця, 15 червня 2018 р.

Пухке та біле

Тісточко спеклося - і зробилися з його печиво, спундилося - і вийшов пундик, спухло - й утворився пухлик.

вівторок, 12 червня 2018 р.

Камінь і вода

Камінь зазирає в воду і бачить свою стійність. Бо ні звідки не випливає і ні на що не впливає. 

На стежках війни

Ворога маєм такого, що так і жде: ось самі полеглі приповзуть таємними стежками війни і покаються, що бились. Але не приповзуть: війна невидна, та смерть видюща. 

Бунчукізм

Нині якось розвиднілося в голові: червень - то від червів. Усе червивіє, й слушно тішаться птахи. А ми в травні тішилися травою, азияцьким безпотрібним бузком і ще голодними, безчеревими і безчервими, солов'ями. Натура бере своє: хто не може плазувати й рити, майорить, як хвіст без держака.

Прикроїста земля

Переклад - як прийнятуще ремество! Цілісінький день усичуєш у себе широкі води розмов, просякаєш розчинним добривом ідей - і ввечері лягаєш уже не облогом, а ріллею зритою. І та рілля, аж свербить, сподівається зерна. А ніхто не несе й не несе...

Родич нульової черги

Мені делікатно повідомляють, що я давно і тяжко набрид NNN. NNN-ового инкоґніта не розкривають з мірковань етичних, але я гаразд уявляю собі кожне N і всі три парі знуджених, мудрих, журливих очей. Спочуваю емфатично й емпатично: я сам собі страх як набрид. І це найближчий родич, а що вже казати чужому чоловікові...

неділя, 10 червня 2018 р.

Містична проповідь

Татуювання - то палка, переконлива проповідь. Але невідомо, чого. То провіще письмо, тільки не знати про віщо.

За півдарма

Неділя. Суну до церкви сповідатися й, як скупердя, лічу мідяки своїх гріхів. Боже, на яку-ж це дешевінь ми зміняємо Твою ласку!  

Славне місто

Люде сунуть до Київа, щоб явним зробити ім'я своє. І слушно чинять: Київ занадто мале містечко, щоб тут хоч хто-небудь міг щиро назватися невідомим. 

субота, 9 червня 2018 р.

Людскости великий друже

Нині вранці людству нема чого мене слухати - і то річ сьвітова. А що мені нема чого сказати людству і навіть чоловіцтву - то нелюдська прикрість.

четвер, 7 червня 2018 р.

вівторок, 5 червня 2018 р.

Доброштанство

Яке чудове прізвище Доброштан  добротне й не голоколінне! Та й вище колін узяти  все-ж єсть і всі суть! Уся швайцаркувата хутірна добрість розкладена по незліченних кешенях тих добрячих штанів. Ми не голодраби, не обідранці, не безштаньки, ми не нагі, ми всі  вкраїнські доброштани. Сам п'ю і вас припрошую! 

субота, 2 червня 2018 р.

Ars Amatoria

Наука церковного життя - то Ars Amatoria.

Наших троє

Учора принагідно балакали з панотцем Опанасом про місцеву вкраїнську церкву. Він каже:
- То довга пісня. Одна людина не робить церкви.
А я:
- Так. Церкву роблять дві людині й третій Він.

пʼятниця, 1 червня 2018 р.

Мій козуб воронця

Сидю, перекладаю розкидливе задебілення, й гірко-важко, аж чорно, ніби Дубинський чужим, журюся своїм нездалим виконавством. Ну, чого я такий упатентований невіглас, що під гуманітарно-творчою личиною ледве ховає тяжкі догани ядучого неуцтва? Чому я не Сокіл, га?... Гаразд, чого не Сич? Чи то пак, чому не Козуб? Хоча, задається, козуби самі не літають...

Червоно-біле

Вилізши з маршрутки "Київ-Баришівка", найперше розшукую якогось місцевого кобзаря. Щоб послухать його, сліпого, в юрбі простолюду, поплакать, пригадать нещасливу нашу старовину. Бо йнакше в голові тижнями налазливо витиме якась московська пісенька про нещиру вовчу любов до ловкенької Червоної чи Білої Шапочки.