Багацтво дочасне, а лихо довічне

Моя скромна (неплатна-ж!) лекція у Мережі викликала пекуче, тупе питання (гострим пекуче бути не може, бо від жару лезво розширюється): скільки семіотичних полів задіяно в авдіовізуальному перекладові, над скількома з них владар перекладар? Відповідь гостра й холодна: поле тільки одне, саме-саменьке. Це поле багацтва. На тому полі закопано грошенята, а вже з них росте крислате семіотичне гудиння — що й не обіжнешся. І в те поле кличуть нас семіотичні голоси, кого не кличуть, той не семіотик.
У війску совіцькому казали: упав — оджався. На семіотичнім полі — лиш упав, а вже жати... Упав і тиснешся до того, що в ґрунті.
Як упав-же він з коня..., то встиг подумати: як-же я упав з коня?..