Розгортати чи прочиняти?

 Що ми робимо в компьютері, коли пише "open" чи "открыть"? Та звісно-ж: притьмом українізуємо наличко й з'являється наше рідне "відкрити". Хух! Т'але, здається, що відмінно від двох універсалістських мов, де все тобі "open" і "открывается", у нас, перш ніж "відкрити", треба подумати, що воно таке. В ком'ютерних образах бачиться подібність (аналогія) й пов'язь (асоціяція) з сувоєм, книжкою й десь вікном. Слава Богу, в тих великих мовах, воно хоч так, хоч сяк "open" і "открывается". А в нас-же ні! То може хай розгортається й про- чи від-чиняється?

Ще одне тавро

 Чи потрібне нам слово "бренд"? Ще-б пак! Куди-ж без його? Куди не зарви — скрізь треба бренду да й немає. Вже й сама Вкраїна — то суцільний бренд. Колись мали ми на те все скромне слівце "марка" ("наша марка"), я й досі його вживаю старосьвіцьким звичаєм. Але виходить, що марка легко клеїться, а brand — то-ж тавро не шкурі, ліпше за наколку буде.

Універсалістська мова ангелянська, схильна додавати нових значінь простісіньким, коротюсіньким своїм словам, і тут примудрилася зробити з образу штемп. А от коли ми (нарешті!) показуємо сьвітові неньку-Вкраїну, то душу, образ її ми виставляємо, лице, чи таки клейно на шкурі? Бо ніхто не скаже, що Вкраїна то марка — марка собі маркою, а країна країною. Зате всюди чути щось такеє за brand. А чи треба нам до Вкраїни такого слова?

Непитна кава

 Чому наша ґава кавкає, а не ґавкає? Бо зна, що вона кава.

Мовине лукавство

 Наша лукава мова тільки придурюється, що розвивається. А сама нишком дражнить московську з ангелянською, показуючи язика й наставляючи носа: "От вам, сьвітовії! Ич, які важні!"

Четверті покоління

 Замислився я оце, як то в мене часами буває, загадався, й надумав, що моє — вже третє покоління свавільніх і випадкових шлюбів, а далі родин. Ув Европі той процес трохи забарився, тому в них бачимо статечніше ставлення навіть до тепершініх "партнерств". Однією ногою в Европі, т'але міцно стоячи на Азиї, ще держиться старого звичаю Туреччина. А старий звичай був так парувати, щоб добро було. Кохайтеся, чорнобриві, та добра не жди ні тепер, ні від четвертих поколінь.

Згадають і забудуть

 Київська школа економіки (не питайте, чом не "економічна школа — бо school of economics) пропонує маґістрську програму "для тих, хто готовий зробити свій внесок у переосмислення української історії та пам'яти". А то нічо, що в нашій мові нема слова "переосмислення"? Виходить, нічо, бо історію збараємося перевсьвідомлювати, а пам'ять — перевтямлювати. То вже разом і слово втулимо новісторичне й безпам'ятне. Сядуть, ізгадають усе зразу — й тут-же забудуть.

Интелектуальна традиція

 В Американському Домі бувши, взяв із полиці том "American Intellectual Tradiction. Volume II". У "Змісті" у довідника знайшов аж чотири знайомі постаті. Нікого з них я до ладу не читав, хоч імена славетні. Звернувся до ближчого товариства, чи не хоче хто себе перевірити — не зголовилися. Воно й не диво: теперішні интелектуали мають, хоч-би які були щирі, не интелектуальні, а сервілістські клопопи. Сервілізм, як угадав, пожартувавши, Борис Віян, то тепер такий гуманізм.

Опріч того, нічо не знати — вже наша интелектуальна традиція, а надто по останніх томах.

То чи знаємо ми Гамерику? Відповідь на це: а що вона хоче, щоб ми знали? Вже-ж не интелектуальну її традицію, бо всім тепер од того тільки гірше буде.