Нелюбов і нехіть проти тебе

 Цікавий то досьвід — комусь не подобатися. От, здається, мало не кожне такого досьвідчило, а досьвідченість виходить прикра, особлива: десь важким духом дихає-повіває в твій бік тендітна людська душа. А дуже не подобатись? А дуже вже? От де глибоке переживання. Дієслово "переживати", як зозуленя, повипихало нам із словникових гнізд усі звичайні й рідні "журитися", "клопотатися" з приреченим товариством, а пережити щось по справжньому мало хто може. От могутня, потужна нелюбов і вчить по людськи переживати.

Розлучені Штати

 Не забуваймо, що Штати — то держави насправді, самостійні держави — як наша Вкраїна приблизно. Вони тепер хай-но заживуть між собою якимось интимним міжнароднім життям. Повиходять на обмежену спільною огорожею — кругом новою, високою, хазяйською — сьвітову арену й, розімнявши закацублі ноги, добре прочухавшись, щось такеє почнуть уже коїти. Щось ізнов своє, нове, досі нечуване. Але не таке, як тепер, а кудоюсь не тудою.

У білому сьвіті

 Знаємо, що білий наш сьвіт. І того досить — можна ходити вдень із каганцем, із жовтим жальцем, розглядаючи лиця сьвітовії. Наука щось бубонить невтішно, а білий сьвіт густо відгонить гармоніями й симфоніями. Пахне в йому якесь весняне добро. То не поезія чи, принаймні, не чутна поезія: бо буде знов трагічна, а тут просто дзенькнула милозвучна, передпоетична струна.

Каганцюючи

 То за людиною весело шукати білим днем із сьвічкою в кулаці. А каганцювати зручніше в цілковитій пітьмі: темряві часів, темноті неуцтва, тамряві невідомости. І добре, що в пітьмі немає нікого: не страшно, не лячно. Зате ось вихопив промінчик якийсь малюнок на стіні. Ого, маєм стіну й маєм малюнка! Й самі тепер знатимем, що маєм, а нікому не скажемо. Що воно за знак — от-же цікаво! А за людьми, кажу, вже давненько ми не шукаємо.

На заводини

 Коли чудовому поетові Робертові Ґрейвзові так стало треба грошей, що прямо заріз, він сів і написав романа чудового. Й скоро піджився! Нум-же тепер і ми, вкраїнці, кому аж ґвалт на грошву сухо, не плювати поганим у мережі, а писати добрі романи. Ото вже громада грошей надає — всі попідправляються! Й на завід стане й на обзавід.

Смакощі

 Знати нашу мову неможливо й цікавитися єю незвичайно. Але мовлянин — творча істота: задивилась істота на московські "вкусняшки" й вигадала собі на втіху "смаколики". Я як-же наші ласощі, лакомини, присмаки та смакощі? Не смакує словникове — все посічуть на львівські смаколики.

Вода й пісок

 Не знаю, як чиї, а мої діла — то пісок. Жменя піску, кинута на вітер: і дрібне воно, й розлетиться так, що ні забачити, ні впіймати не випадає, тільки що око заздрісне десь запорошить.

Води-ж словесної не маю ані трохи: та, що мав, пішла безслідно в жменю піску.