Його гумор

 Його гумор зробився геть невидимий: що-разу мусить пояснювати невидющим, що то він, мовляв, сьміється. А невидющі кругом заледве не всі, хіба кому здасться коли, що він чи не згнущається. Отакий гумор невидний — дуже сумно, що самому, одному весело. Оця відрубність од сьвіту в радощах — тільки сльози.

Іще щось

 За того віку, коли розвертається серце розуму, дванадцятилітній Шломо, цар Соломон, уві сні попрохав у Бога розумного серця: бачення, відання, розуміння. Оточений галасливими, вимогливими дорослими, він тоді знав, чого хотів. Десь там ув осерді нашого розуму б'ється оболонками вікно в Божий сьвіт. У певний мент замолоду ми чуємо те биття.

І Бог вволив Соломонову волю. А до мудрости, найсолодшої нареченої, дав іще посаг: багацтво, славу. Бо кому потібні багацтво й слава, коли є мудрість? Хіба самій мудрості, щоб помічена була між гонористим людом і бундючними народами.

Але, обдарований так, Соломон, подорослішавши, забажав іще чогось. Чого саме, чи знав він? 700 жінок і 300 наложниць — то цілий натовп спраглих і охочих, що, як звіщає Сьвяте Письмо, "зіпсував його серце". Зіпс-о-вав, звів на пси. 1000 жінок, либонь тисяча й одна жінка — то цокання непогамовного "ще щось—ще щось—ще щось".

Боже, я вже, задається, переживаю Соломона, тож після ціловічного споглядання чужого "ще чогось" поверни мені моє — оте мудре й розумне серце!

Чорні м'ячики

 Пригадую, як був я хлопцем, то повелася між нами мода на кавчукові м'ячики. То були тверді, чорні кулі, наче до гарматного бою. Швиргонеш було таким перед будинком, а воно відскакує аж до дев'ятого поверху, тоді найвищого. Потім їх перестали й виробляти: пішла поголоска, що визнали шкідливими та небезпешними. А вони такими й були, бо як улучить у когось, то добре дасть.
Тепер, бачу, дорослі люде, навіть трохи интеліґентні, стали гуляти в такого м'яча, тільки що словесного. Кинеш чорне слово, а воно відскакує від землі, від стін — і ще, гляди, самому в зуби дасть чи окуляри розіб'є. Бо ті чорні куляги в усіх хлопаків однакові — як зачнуть кидатися, то не знати, де чий.
Кинеш "бидло!" — й те "бидло!" літає, де знає, скоче, де схоче. І як той рак-неборак: як ущипне — буде знак! То я-б не радив ото нікому ходити з хлопцями на ті киданки. Учітеся, брати мої, думайте, читайте й хати держіться, а потім у добірнім товаристві чей щось і скажете.

Минулося

 Не треба з української мови боятися ЗНО. Он усі молоді складали й однак ніхто не ЗНА. Не признається принаймні. То зовнішнє, незалежне — минулося.

Міські спонади

 Головна спокуса всяких там хокку й хайку — в мовній простоті першотвору, а, значця, й перекладу. Випадає, що кожне може пускати ману.

Страшенна кам'яна велич

 Славетних люде бояться, як жахалася янголів старозавітна людина. Тоді побачення з янголом означало сходини з вісником видимої смерти: "Одкинь увесь дріб'язок і ти побачиш самий гріх на вістрі меча духовного!" Тяжко простому смертному бачити те, що з чоловіком може бути.
А от біси до величи все чіпляються: їх цікавить не те, що буде чи може бути, а те, що вже колись остаточно сталося. Вони бачуть у славетнім не чоловічу, а бісівську снагу.

Душу за Будапешт

 Нарешті я відвідав місце історичного підписання гіркого нашого меморандуму. Отак змагає хіть до вчених слів — треба було назвати його "присягою" й не ламати! А місто-ж гарне — тут тільки красу, добро та правду підписувати! Ну, вже не судилося...

Я навчався на філологічному факультеті, на українському відділі — совіцькими часами той відділ тихенько лежав на самому споді й удавав, що й не шелестить. А зверху лежало "РКИ" ("русскій как иностранный"). "Русскій для иностранцевъ" — уявляєте, чим воно пахло?! Щоб тільки спробувати вступити туди, щоб прийняли до тієї містерії, треба було відбути первинну иніціяцію — дістати "путівку комсомолу", се-б-то посьвідчення цнотливої готовности до втаємничення. Відучившись трохи, можна було їхати на два тижні до Будапешту, перед тим діставши схвалення компетентних структур, — ото й була головна принада "русскаго как иностранного". Що-правда, угорської мови майбутні викладачі русскаго не студіювали. Але то-ж містерія — треба просто поділом продавати душу!
Чи варта була душа продажу — хтозна, а Будапешт душі вартий. А надто — непроданої, вкраїнської.

Поганська спокуса

 Любов, благословення й молитви вбитих, збезчещених і розорених дивним чином розбештують нехрищену Москву.

Салдат Легион

 Блазень — це той, хто блазнить, спокушає, хоч ти сьмійся, хоч ти гидись. І багацько їх є!
"І спитав його: Яке ім'я твоє? І відповів, кажучи: Ім'я моє Легион, бо нас багато."

Радість не радість

 Як-що різдво — не Христове, як-що дух його — не сьвятий, як-що зірка — п'ятикутня, як-що янгол — опецьок, то з чого порадіємо?
І чом не злякаємося?

Плазовита скуса віку сього

 Сода замісць соли. Куряк замісць крови. Царик-нехрист заступає анцихриста. Псюрник заступає царика.

Без Царя за цісаря

 Пригадали: не маємо Царя, тілько цісаря! І поперли в цісарів похід. У тім поході православиє мусить підтюпцем надбігати за самодержавиєм і народністю, на ходу відсьпівуючи мертві душі у військовій валці.

З плином

 Де-який християнин пливе за течією і хреститься на береги. Правиця зайнята — хоч не підгрібає.

Кому буде добре

 Апостол Павло перестерігає Тимохвія (2 Тим. 3, 12-13) й нас із ним, що добре вестиметься лихим людям і облудникам (чарівникам — майстрам облуди), і вони в поспіху доспіватимуть, "зводячи та даючи себе зводити". А хто воліє жити в Христі, не бажає зводити, не дається зводити — гонений буде. То де-ж ми будемо, кудою підемо?

За входини

 Кожен із нас — то двері, що крізь них спокуса, коли хоче, заходжає до сього сьвіту; двері, що їх враг вибиває копняком.

Як міра вартости

 У любові до свого народу — міра скорботи й мірка спокуси.

Щоб не зблазнити

 Лев Толстой колись написав: "не можу мовчати." Й таки не змовчав. Уже давно забуто причину того немовчання, але гасло "не можу мовчати" й далі гримить. Отак і я, не можу мовчати, хоч і боюсь. Боюся попідманювати.

Скус і струс

 Ніби долаєш спокусу, а нема відчуття подужання: й далі боїшся випроби однаковісіньких поман. Тому й не судиш отих борців подоланих, що карлючаться в тебе за спиною. В думках десь там і лежиш межи ними.