Бльоґ Сергія Саржевського

 Його гумор зробився геть невид и мий: що-разу мусить пояснювати невидющим, що то він, мовляв, сьміється. А невидющі кругом заледве не всі, ...

 За того віку, коли розвертається серце розуму, дванадцятилітній Шломо, цар Соломон, уві сні попрохав у Бога розумного серця: бачення, відан...

 Пригадую, як був я хлопцем, то повелася між нами мода на кавчук о ві м'ячики. То були тверді, чорні кулі, наче до гарматного бою. Швирг...

 Не треба з української мови боятися ЗНО. Он усі молоді складали й однак ніхто не ЗНА. Не признається принаймні. То зовнішнє, незалежне  —  ...

 Головна спокуса всяких там хокку й хайку   —  в мовній прост о ті першотвору, а, значця, й перекладу. Випадає, що кожне може пускати ману....

 Славетних люде бояться, як жахалася янголів старозавітна людина. Тоді побачення з янголом означало сходини з вісником вид и мої смерти: ...

 Нарешті я відвідав місце історичного підписання гіркого нашого меморандуму . Отак змагає хіть до вчених слів —  треба було назвати його ...

 Любов, благословення й молитви вбитих, збезчещених і розорених дивним чином розбештують нехр и щену Москву.

 Блазень  —  це той, хто блазн и ть, спокушає, хоч ти сьмійся, хоч ти гидись. І багацько їх є! "І спитав його: Яке ім'я твоє? І ві...

 Як-що різдво  —  не Христове, як-що дух його  —  не сьвятий, як-що зірка  —  п'ятикутня, як-що янгол  —  опецьок, то з чого порадіємо? ...

 Сода замісць соли. Кур я к замісць крови. Царик-нехрист заступає анцихриста. Псюрник заступає царика.

 Пригадали: не маємо Царя, тілько цісаря! І поперли в цісарів похід. У тім поході православиє мусить підтюпцем надбігати за самодержавиєм і ...

 Де-який християнин пливе за течією і хреститься на береги. Правиця зайнята  —  хоч не підгрібає.

 Апостол Павло перестерігає Тимохвія (2 Тим. 3, 12-13) й нас із ним, що добре вестиметься лихим людям і облудникам (чарівникам  —  майстрам ...

 Кожен із нас  —  то двері, що крізь них спокуса, коли хоче, заходжає до сього сьвіту; двері, що їх враг вибиває копняком.

 У любові до свого народу  —  міра скорботи й мірка спокуси.

 Лев Толстой колись написав: "не можу мовчати." Й таки не змовчав. Уже давно забуто причину того немовчання, але гасло "не мо...

 Ніби долаєш спокусу, а нема відчуття подужання: й далі боїшся випроби однаковісіньких поман. Тому й не судиш отих борців подол а них, що ка...