Є в глеку молоко, та голова не влізе

 Ой, людоньки, як-же я теперки розумію Сковороду! Теперішніми часами жив собі та й жив, так уже тішився, що зробився своїм власним одночасником, і раптом забажалося в Петрівку мерзлого, примандюрилося, бач, погомоніти з Верґілієм там, з Горацієм...
Але-ж латини ні аз, ні буки не знаю. Вчили, вчили дурня, а далі Европи ХVIII ст. — ні тпру, ні ну. А те ХVIII ст. що? Шапкою докинути! Знехотя згадаєш і сьогочасне — от і почнеться веремія!
Розумію я Сковороду, та не розумію його розмовників. Питання чую, а відповідів — ніяк. Видно й хати, та далеко чухрати...

Поза шляхом

 Щоб трохи розтрусити своє брезкле (рішуче закреслено) нетривале тіло, вибіг нині на Дідорівку поза шляхами. На батьківських вибіг і таки добіг.
Вилітаю з кущів до ставка й упираюся в озаддя зщільнених так званих "позашляховиків".
Як-би мені їх полюбити? Як-що вони позашляховики, то чому тепер десь поза шляхами не вперлися рилом у дідьче болото? Їхнім володільцям (фактичним посідачам) усе одно! Вони раділи-б, озиваючись тими самими словами, що тепер озиваються до печеного, лизькаючи оковиту! Ніхто й ріжниці-б не відчув, так воно єсть!
Кажете, "паркетні" вони позашляховики. То чого-ж не стоять собі поза шляхом десь на набористім паркеті, на тафльованій підлозі, в сьвятково осьвітленій залі на втіху сім'янам і гостям?
Поліз у холодну воду, будь-як остудивсь. Якось приплентався до хати. Витяг "Ритуальну, З перці" — якось розогнів. Знічев'я подивився до православного календаря, що тепер за день, як-що не субота... Е, так ось воно що! Сьогодні-ж Гальовини! От і позбиралися... От і здибалися...

За ніщо

 Буддизм, я так чував, релігія сьвітова. Ще, кажуть, буддизм нічого не заперечує у цім сьвіті. Просто заперечує самий цей сьвіт. Так і фундатор учив — нема!

Ну, як нема, то й дарма. Не треба чіплятися за сьвіт чи чіплятися до сьвіту. Якби колись удалося розчепитися зо сьвітом, то давно-б уже й не чувано за буддизм. На віщо? Всі, хто міг, пішли в нірвану, а хто незугарний — відчепилися від буддизму.
А воно-ж не так. Таки чогось треба.
Ми, християни, маємо вчепитися до кінця. Ми сьвідки того, що буде, як сказано. Поки нехотя бавимося тут. У нас іще ніколи не було так, щоб не було нічого.
І ми віримо, що щось таки буде.

All Hallows' Evening

 Узавтра в західніх християн нагодяться всі сьвяті, мученики й праведники західнього сьвіту. А ниньки можна трохи той, поки не бачуть. Дожидають чистих біси, чують уже близький їхній надхід і казяться, показують себе в усій бридоті.
Західній сьвіт того вже давно не бачить. А може просто слушність має старий православний календар: иньшого дня сьвяті прибувають, иньшого вечора біси дуріють. Проїхали, як то кажуть.
Але звичай з розкошів навісніти таки лишився. Намастиш мармизу всяким паскудством, уберешся в відьомські лахи, приліпиш багряні роги до безжурної голови — й забавляєшся. Бо знаєш, що ніхто не прийде, крім твоїх приятельчуків. Ані бісам ти не треба, ані сьвятим... А тут хтось щось продасть, а хтось трохи купить — і рушає приспане життє, бадьориться історія.
То в західніх християн, а ми-ж чого? Випий чарку, поринь у нутрощі свої, там усе побачиш — ось наш давній звичай. Як-що не розвиднілося, перехили ще чарчину. Як стане самотньо всередині, увімкни телескриню, потім вулицею походи. Побачиш, що й на твоїй вулиці Гальовини. І хіба-ж тільки нині? Вважай: що-днини й що-години...

Лиш один узяток

 Готую науку з третьоклясником. Українська мова, мій рівень. "Експрес-контроль" — гарна вкраїнська назва, до Вкраїни — з любов'ю. Лиш один присід.
Восьмирічний хлопчику, "склади два речення, у яких слов-о шапка вжито в різних значеннях". Чому-ж не "скласти два речення, де слов-а "шапка" вжито в різних значеннях"? Я-ж, здається, не жену химороди й не пропоную в "ріжних значіннях"; знаю, що не оцінять!
"Поєднай вирази з їхніми значеннями." — слава Богу! "Задирати носа — зазнаватися" — то здогадна пара. А чого не "гнути кирпу — задаватися", нащо дерти те сусідське луб'я?
"Обери із синонімів у дужках більш влучне слово." А можна "обрати з синонімів у дужках влучніше слово"? Я-ж не пропоную тут ученим людям називати синонім "рівнознакою", хоча й міг-би, як батько маю право!
Серед "синонімів у дужках" десь знайшлося слово "крокувати" до "йти". З ним іще пів століття тому безсило змагався Антоненко-Давидович. На ката воно нам, там сніп тих рівнозна... тьху, синонімів!
Нині мабуть річниця: 50 років тому Антоненко-Давидович готував науку з своїм сином: "Це діялось у пізні лягови..." Теж і він обурювався, радив, наполягав. І що, поживився? Де-ж пак, як "крокували", так і "крокують".
Це-ж не роман, це-ж не Майк Йогансен, це третя кляса, ну, хай третій клас, "аусвайс-контроль"! І прізвище в авторки просте вкраїнське — Голосна. Добирає цитат із нашої клясики, ой, класики. Отже, мусить її читать.
За віщо-ж так ненавидіти, щоб на копійку наскладать і вже нашкодити! Чи це знов мій улюблений привид — Глухий Музикант? Так той музика — не Голосний; цілком вірить власному слухові: там надійно — ніде а ні телень!
Далі читати посібника не буду — "експрес", так "експрес", контроль, так контроль! Самі тільки схеми, а погоріли всі. От що бува, як єднаєш вирази з їхніми значіннями!

God is in the detail

 Людство з своєю історією вже давно рухається не на відчай, а по залізничних коліях. Зручно, вчасно, з визначеністю напрямку, стації призначення й часу прибуття.
Як що не в лад піде, всі починають з реготом шукати за "вилочником", на найменшого пеню складати, гаразд знаючи, що рух потягів визначається насправді якимось Генеральним Урядництвом, але чіпати те Урядництво — зась. Уже-ж не пересмик вилки десь у темному нічному степу чи на занехаяній полустації, де зроду-віку не спинялася льокомотива, розрізняє колії, дає чомусь рушати чи спинятися?
З усім тим, людська впорядкованість і влаштованість знають і малі перебивки, і великі лиха. Літають народжені бігати потяги; сходить з колії те, що мало ходити нею довіку. І доводиться шукати за Вилковничим. Тільки от що: як і обіцяно нам, не можемо знати ні часу, ні місця отого не нашого, легкого пересмику вилок. God is in the detail...

Через брак осьвіти

 Якось іду повз ріг Банківської й Институтської. Бачу копицю заперечників за проводом якогось бодрака. Дійові особи: запальна памолодь і зморений працею старший вік. У руках ті протестанти мають ополисте полотнище з циклопічною парсуною судді: "Вимагаємо відставки судді Судденко!". Те саме час від часу й вигукують обачно.
Підступаюсь до реґента того незгідного хору:
— А що, суддя — то пані?
— Вы же видите, что мужик, — вон усы какие!
— Ну, то годилося відзволяти Судденка, а не Судденко. Чим Судденко винна?
— От бачите! Осьвіта в нас яка! Відмінювання не знаєм. Треба виходити на протестацію!