Секти та війни

 Хоч і наймирніша віра, а на cтоліття насіває межи людьми секти та війни. Проповідана єдність і мирність якимось дивовижним чином робить це. Ніби кожне й хоче, щоб у хаті смирно, а що в сьвіт, що в хату несе секту й війну. Либонь то певність теє чинить. Віра — то-ж певність. От і велика, певна своєї православности країна вірно заходжується коло свого головного жертвування — ззісти нас.

Перша Пречиста

 Першопречистости хочемо від благословенної серед жіноцтва, першоматеринського обрегу, покрови, що обереже й покриє першомудрістю нас — у грісі мудрованих. Основи просимо там, де все перевертається, супокою — де все непокоїться, миру — де все немирне.

У смерті своїй Вона дарує нам життя, як подарувала Синові людське життя зо смертю. Цю перемогу ми бережем у своїх найтяжчих поразках. І те місто, що від Неї покрилося, не зникне ніколи, хіба до часу славу свою приховає.

Цитата з Тацита

 Українці щиро кажуть: тесть любить честь, зять любить взять. Але Тацит був не з таких: він своєму тестеві, гетьманові Аґріколі, зробив честь, подавши його життєпис, а сам нічого не взяв, опроче дочки. Там у книжці писано, що їден військовий отаман із британців, козак Калгак, спробувавши замирити з великим Римом, виповів таке: "Ubi solitudinem faciunt, pacem appellant." (Коли геть сплюндрують, тоді скажуть "мир".)

Так було й так є на сьвіті. А кажуть, що поступ буцім-то.

Забовваніння

 На тихім майдані щось мирно бовваніє. Над мирним майданом шугає голуб миру. Камінний голуб: високо літає, низько сідає.

Міщанська історія

 Синьо-жовті шведи й досі з удячністю згадують битву під Полтавою: вони відтоді живуть мирно. Переможниця-Москва відтоді воює.
Ми обирали між війною з тими й війною з цими, а шведи обрали мир із собою. Ото й нам-би так: триста років не козацької, а міщанської історії. Якої-б тільки спадщини ми не наробили!

Блаженні миротворці

 Як хто хоче бути за миротворника серед рідних і вірних, то має бути в готові зашпаґлювати собою всі дірки між ними й усидіти на всіх палях, що вони повиставляли перед собою.

Тожсамість

 Що Вкраїна, що Московщина — все 'дно. Що мир, що війна — все 'дно. Що життя, що смерть — все 'дно.

За богобійність

 Пекла бояться й запеклі, й пекельні. Але вони не бояться Бога, бо для таких милосердя є неміч, а не сила. Щоб убоятися Бога, вбоятися власне щирої Любови, — треба видиратися на вищий щабель розвою духовного, втямлювати страх як опір загрозі наскрізного, всесьвітнього неладу, як жваву протидію загрозі втратити людське право на мирність власну і милість Божу, й стан любовної всиновлености, бо вся та тварна богоборня — ніщо більш, як розпачлива вимога любови, безсила спроба взяти її силоміць, а не право.
"Держи розум у пеклі й не розпачуй", — казав Силуян Афонський. Але небогобійний чоловік силкується тримати голову в своїм раї, й таки бере його прикрий розпач.
А пекла бояться всі — бо це просто, як мста.

Несьвітні тіні

 Книгоноші мусять тепер од сьвіту сього превелике зневір'я переживати. Але люде то — несьогосьвітні, хоч бувають і прості. Не випадає їм сумиру від миру сподіватися.