Зарізані вуха

 З належного приводу Дня нашої мови ще й писемности якось пригадується де-далі, то все помітніше мовне дратування наших земляків-сьогочасників: їм, бачте, "ріжуть вуха й сам слух" окремі слова й вирази. Одразу з'ясовується, що кожного лютить і розпікає своє — немає тут ані єдности, ані згоди. Воно й не диво: люде припускають, що просто зроду мають вуха й мають слух. Та ба! Мовні вуха вже десятками літ нам обстригуються, мовний слух нам оглушується.
Звісно, мовно безуху голову можна прикрасити академічною перукою, або прикрити буйним "родимим" волоссям; а ще можна приставити до макітри-голосника рожеві, лискучі воскові вуха. А чи не спробувати знов завухатіти? Як той казав, маєм бажання й маєм час. Бо-ж любимо свою мову терпляче та вірно.
А любити її треба навчитися так, як любить закоханий учений, а не розлючена ледача сторожа.