Спорудження чесня князеві Володимиру на Москві має українців щиро тішити. Таким робом замикається коло сьогочасних історичних подій, що почалися біля старого чесня Володимирові в Київі, а завершуються побіч новозмурованого пам'ятника на Москві.
Пам'ятник - щоб пам'яталося, але про що пам'ять? Московські дієписці давно вподобали Володимира як діяча з темряви московського часу. Як-що гаразд пригадати (пам'ять), то з'ясується, що звеличення символічної постати Володимира на вкраїнських теренах пов'язане передовсім з московським пануванням. Через малу надійність руських і похідних від них літописів за правдивого Володимира ми знаємо надто мало (зовсім невідомі де-які надто важливі обставини життєпису, ніхто не зна, як він, приміром, виглядав, натомісць полишалися купи сумнівного й нісенітного). І то не вважаючи на очевидну значущість князя для просто Руси, як-що не цілого світу.
У чому-ж символічний чин Володимирів? Це відомо: об'єднав державу й дав їй єдину віру. В об'єднанні є прикметна дія: Володимир звозить поганських родових і племінних бовванів до своєї столиці, щоб ті роди й племена скорилися йому. Тепер-же його власна речова постать символічно "перевозиться" до Москви. Перевозиться, бо Київ під Москвою не вдержався. Москва намагалася його вдержати Володимиром, але не вийшло. Та кам'яна подобизна, що не змогла привести українські роди й племена під руку Великого Московця лишається стояти в Київі зневажена Москвою, але й на зневагу Москві. Як лишаються тут і гора Володимирова, й університет і місце хрещення.
Нам лишається Хреститель, Володимир-християнин. А до Москви перевозиться той символічний поганський спадок, що вона його в Володимирові завсігди вбачала: доморобна велич, палімпсести літописання, нестримні передісторичні пиха й насильство.
Москва видерла й вивезла своє, скінчився етап, проминувся щабель. До чого приставлено історичну драбину? До неба, річ певна, всі там будем, усі народи. Але то потім. А тепер, як казав Тарас, "слава Богу, що минуло...".
Пам'ятник - щоб пам'яталося, але про що пам'ять? Московські дієписці давно вподобали Володимира як діяча з темряви московського часу. Як-що гаразд пригадати (пам'ять), то з'ясується, що звеличення символічної постати Володимира на вкраїнських теренах пов'язане передовсім з московським пануванням. Через малу надійність руських і похідних від них літописів за правдивого Володимира ми знаємо надто мало (зовсім невідомі де-які надто важливі обставини життєпису, ніхто не зна, як він, приміром, виглядав, натомісць полишалися купи сумнівного й нісенітного). І то не вважаючи на очевидну значущість князя для просто Руси, як-що не цілого світу.
У чому-ж символічний чин Володимирів? Це відомо: об'єднав державу й дав їй єдину віру. В об'єднанні є прикметна дія: Володимир звозить поганських родових і племінних бовванів до своєї столиці, щоб ті роди й племена скорилися йому. Тепер-же його власна речова постать символічно "перевозиться" до Москви. Перевозиться, бо Київ під Москвою не вдержався. Москва намагалася його вдержати Володимиром, але не вийшло. Та кам'яна подобизна, що не змогла привести українські роди й племена під руку Великого Московця лишається стояти в Київі зневажена Москвою, але й на зневагу Москві. Як лишаються тут і гора Володимирова, й університет і місце хрещення.
Нам лишається Хреститель, Володимир-християнин. А до Москви перевозиться той символічний поганський спадок, що вона його в Володимирові завсігди вбачала: доморобна велич, палімпсести літописання, нестримні передісторичні пиха й насильство.
Москва видерла й вивезла своє, скінчився етап, проминувся щабель. До чого приставлено історичну драбину? До неба, річ певна, всі там будем, усі народи. Але то потім. А тепер, як казав Тарас, "слава Богу, що минуло...".
Немає коментарів:
Дописати коментар