Перина, Дитина, Латина.

 Перину, Латину й Дитину в польському військові переможено під Пилявцями. Мабуть саме тоді вже саме вкраїнство перейняло ці три стани. Тепер ними можна визначати три порідки вкраїнських носіїв рідної, тих самих, що їх Институт української мови притьмом радить іменувати "українськомовцями". Поки-що багряна лінія підстеляється під це слово в писанні, але серце віщує, що то не надовго.
То які-ж вони бувають, так звуться, у-к-р-а-ї-н-о-м-о-в-ц-і?
Перина. Перині "Котляревський без надобности". Вона собі лежить, але не мовчить: як хоче, так і говорить. У чому її застали в тому й провадить мову, а певніше кажучи — справляє балачку. Перина гаразд знає, що мова її лежача й ледача, не гідна Котляревського. Але їй до того байдуже: як доведеться підводитися й іти в добріїї люде, то перина вбереться в пишні шати мови мовсковської. Московська в неї гідна Зощенка.
Дитина. Дитина любить свою мову й уважає, що добре знає її. Тому ніколи й нічого в себе не перевіряє, по словниках не нишкає. Зате всіляко перевіряє й виправляє иньших, мурмоситься на чуже слово, ніколи не змовчить, як щось їй не до шмиги. Дитина щиро має свою дитинячу мову за єдино можливу вкраїнську. Дитинячі письменники намагаються наслідувати дитинячу мову, але марно, бо вона все одно зникає у випарах своєї неповторности.
Латина. Латина дуже вчена, майже чудово знає всі правила, вчора схвалені від Міністерства осьвіти й науки, навіть не вважаючи на те, що осьвіта й наука — по вкраїнському те саме віддавна, а в сьвіті — від нещодавна до того йдеться. Латина живе з гордим одчуттям того, що вкраїнська — мова мертва, й залишилося її тільки гідно набальзамувати, як заповідали мовознавці совіцької школи й доби.
Хто хоче боронити рідну мову, має знову збиратися під Пилявці. Туди вже привели свою потугу Перина, Дитина й Латина.